Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови)

Очевидний здобуток навчальних програм кальвiнiстських шкiл — тематична багатоманiтнiсть. Заняття з теологiї тут, по сутi, не домiнували над загальноосвітніми предметами. Навчання мало переважно iсторико-фiлологiчне спрямування. Учнi вивчали латинську, польську, грецьку мови (часто єврейську для екзеґетичної роботи) i, за прикладом Слуцької школи, — рiдну мову. Подекуди в школах звучала “удосконалена народна мова, якою учнi складали пiснi, невеличкi гiмни, сатиричнi твори, розiгрували театральнi дiалоги”19. Вагоме мiсце у програмах належало фiлософiї, iсторiї, риторицi, поетицi, етицi й державному праву. В реформатських закладах викладали i природничi науки (натурфiлософiю), що було важливою прикметою Нового часу, коли великi географiчнi та науковi вiдкриття, успiхи у виробництвi, вiйськовiй справi вимагали вiд людини технiчних i природничих знань. Протестантська школа прагнула йти в ногу з часом.

I ще одна особливiсть вирiзняла протестантськi школи — запровадження фiзичного виховання та високої дисциплiни. Кальвiнiсти, наприклад, розробили численнi настанови про те, як вести здоровий спосiб життя, правильно вживати їжу i рiзнi напої, а також уклали посiбники з гiмнастики i легкої атлетики. В одному з трактатiв Еразма Глiчнера розписаний справжнiй кодекс здорового фiзичного i духовного життя людини.У статутi Слуцької школи (з ним Андрiй Добрянський виступив на синодi 1629 року у Вільні; присутнi оцiнили програму автора як таку, що виховує у людини “глибоке розумiння життя та його вищих iнтересiв”20) також зустрiчаємо чимало подiбних настанов. Наприклад: “Згiдно з Цiцероном, ми повиннi так користуватися гумором та iграми, як сном i вiдпочинком, тобто помiрковано. Тiльки за цiєї умови вiльний вiд працi час принесе користь i задоволення. Слуцька школа у питаннях вiдпочинку та iгор дотримується двох правил: по-перше, час вiдпочинку повинен бути точним i упорядкованим, по-друге, вiдпочинок повинен бути високоморальним i гiдним... Наказуємо утримуватися вiд всякого роду непристойних вчинкiв i прагнути до стриманостi i шляхетностi у змаганнях, щоб розум вiдпочивав, а тiло ставало мiцним, щоб було живе бажання вчитися i розвиватися. Учням необхiдно пiдбирати iгри цiкавi та повчальнi: попадати у цiль на ристалищах, скакати, споруджувати фортецi, формувати вiйсько, призначати сотникiв i полководцiв... Все це виправдовує себе як корисне i приємне. Учнiв потрiбно виводити за мiсто; там вони зачаровуються садами i полями, збирають рослини, дiзнаються про їх назви, вивчають їх, розподiляють за видами”21. Наведений уривок засвiдчує, наскiльки далекою була Слуцька школа вiд схоластичної методи навчання. Вона будувалася на передових, новаторських принципах, випереджаючи не тiльки чимало інших навчальних закладів, а й сам дух епохи.

Не випадково протестантськi школи були в пошані серед шляхтичiв усiх польсько-литовських земель. Все бiльше українських i бiлоруських юнакiв переходило до них iз католицьких шкiл. Деякi русини самi ставали викладачами, i не тільки руської мови, а й різних наук22. Поширеною була також практика виховання юнакiв iз шляхетських сiмей при домiвках протестантських вельмож, де молодь здобувала освiту й водночас готувалася до майбутньої суспiльної дiяльностi. Так, митрополит київський Iов Борецький, в миру маючи дружину i двох синiв, старшого з них — Степана — з товаришем, молодим запорожцем Михайлом Бiлашом у 1629 р. вiддав для виховання на двiр князя Христофора Радзивiлла, щоб вони “пiд княжим оком i крилом” могли навчитися усього необхiдного для свiтської кар’єри23.

Окремо слiд згадати про кальвiнiстськi заклади у Закарпаттi та, передусім, про вищу школу у Шарош-Потоцi. Спочатку це був лютеранський навчальний осередок, однак пiсля шлюбу князя Георгiя Ракоцi з дочкою потокського володаря, школа у 1617 р. переходить до кальвiнiстiв, якi прагнули створити на її основi академiю. Найбiльших успiхiв зазнав заклад у перiод дiяльностi тут Яна Амоса Коменського. Після переїзду у Шарош-Поток, чеський педагог домiгся вiд княгинi вiдкриття при школi кiлькох обладнаних лабораторiй (природничої та технiчної), великої бiблiотеки, друкарнi, сцени для постановки спектаклiв силами учнiв i викладачiв. Коменський сам брав у них участь i писав п’єси для шкiльного театру, сценарiї вечорiв i свят. У шкiльнiй друкарнi видав серiю пiдручникiв та методичних розробок з реформи навчального i виховного процесів.

Серед останнiх — шкiльний статут “Закони добре органiзованої школи” (1653). У ньому Коменський розкриває iдею побудови пансофiчних шкiл — унiверсальних освiтнiх закладiв, де молодь опановуватиме найрiзноманiтнiші знання, отримуватиме гармонiйний духовний i фiзичний розвиток. Школу планував семикласну. У перших трьох класах учнi мали вивчати граматику, риторику, арифметику, мови, у четвертому — фiлософiю, п’ятому — логiку, шостому — полiтику, сьомому — теологiю. При цьому обов’язковими були мистецька освiта (поезiя, музика, малювання), залучення учнiв до художньої самодiяльностi та фiзичної працi, рiзноманiтні екскурсiї та спортивні змагання. “Закони добре органiзованої школи” визначали мiсце i час занять, методи викладання та проведення iспитiв, обов’язки викладачiв i правила поведiнки учнiв, передбачали органiзацiю самоврядування, вiдкриття гуртожиткiв тощо. Незвичними для ХVII ст. були погляди Коменського щодо демократичних принципiв побудови внутрiшнього життя школи. Вона у цiлому та її окремi класи уявлялися чеському педагогові як мiнi-республiки на зразок античних, “зi своїм сенатом, консулом i претором”24. На жаль, подiї Визвольної вiйни, змiна полiтичної та релiгiйної ситуацiї у Трансiльванiї пiсля смертi Георгiя Ракоцi І перешкодили Коменському здiйснити свої реформаторськi задуми. У Шарош-Потоцi вiн встиг налагодити роботу тiльки перших трьох класiв.Социнiанськi школи в Українi були не менш численними, нiж кальвiнiстськi i також мали високий науковий рiвень. За словами К.Харламповича, “iз 150 социнiанських польсько-руських громад рiдко яка не мала своєї школи i рiдко яка не була керована освiченiшими пасторами, котрi пройшли закордоннi унiверситети”25. На думку А.Савича, навiть тi школи, що “були у Короннiй Польщi, правили за освiтнє вогнище й для руської молодi; отакi, наприклад, як Любартiвська школа, що її заснував люблiнський воєвода Микола Фiрлей, i Люблiнська школа, де навчалося багато української молодi”26.