Пізній протестантизм (баптизм і євангельське християнство)

До цієї цифри додамо ще чималу кількість громад і віруючих, які діяли в Західній Україні. Їх не “охоплювала” вітчизняна дожовтнева та радянська (майже до 60-х років) статистика.

Історія баптизму в Західній Україні бере свій початок з останньої третини ХIХ ст. Окрім німецьких протестантських впливів (пов’язаних з місіонерством відомого вже І. Онкена та А. Готфріда) і штундистського пробудження (переважно на Волині), йому значною мірою сприяла діяльність чеських реформатів і баптистів. Внаслідок чергового переселення в Західну Україну на початку і в середині ХIХ ст. поляків, німців, чехів, угорців виникли іноземні поселення (наприклад, на Волині — чеські села Губин, Будки Губинські, Йогожелиці, Підгайці, Лутгард). Чимало чехів-протестантів (у 1875 р. з 1500 чеських родин на Волині 84 сім’ї сповідували євангельське християнство і баптизм) осіло й в українських селах — Малому Борятині, Озерянах, Купчеві [13].

Перша група українців-баптистів виникла на початку 80-х років ХIХ ст. у Коломиї. Її створив кушнір Микола Войтюк, котрий походив із Закарпатського Берегова. Залишилися згадки й про існування у цей час невеличких баптистських громад у Луцьку, Ковелі, Львові. На Волинь у 1877 р. приїжджав І. Рябошапка, який вдень влаштовував проповіді, а вночі проводив обряд хрещення. У 1881 р. його подорож повторив І. Лясоцький, якому вдалося охрестити кількох православних з містечка Черняхова [14].

У Галичині початок справжнього поширення баптизму пов’язаний з діяльністю німецьких і польських баптистів. Їх найчисельніший осередок наприкінці ХIХ ст. існував у колонії Вальдорф Городоцького повіту. Під час Першої світової війни колоністи розпорошуються по всій Галичині (осідаючи у селах Вишинці, Міхаликах, Майдані, Юленівці, Забір’ї, Гійчому, Вільоку, Камінці, Салашах) та Волині (засновуючи нові баптистські поселення — наприклад, колонію Тойче біля Корця). На початку ХХ ст. баптистські громади існували вже у багатьох галицьких містах — Львові, Рава-Руській, Скольому, Жовкві, Кросному, Перемишлі, Добромилі [15].

На зламі ХIХ-ХХ ст. у західноукраїнських землях діяло два баптистські об’єднання. Перше — Союз зборів німецьких баптистів, що об’єднував німців, австрійців, угорців, голландців, швейцарців. Союз діяв переважно у Польщі, однак мав чимало громад і на Волині. Так, у м. Лючинові з 1881 р. діяла громада німецьких баптистів, яка у 1931 р. налічувала 468 обраних членів (разом з сім’ями і наближеними — 1367 осіб*). Існували подібні громади у селах Коловерті, Порозові та ін. Старшим пресвітером Союзу зборів німецьких баптистів на Волині був Мартін Єшке.

Більший вплив у Західній Україні мав Союз зборів слов’янських баптистів з центром у Варшаві, яку очолив у 20-30 роках ХХ ст. Іван Петраш. До Союзу входили поляки, українці, росіяни, чехи, словаки. Його громади існували у Бориславі, Бресті, Воложині, Грибовичах, Дашаві, Здолбунові, Камені-Каширському, Лунінцях, Луцьку, Львові, Ляховцях, Перемишлі, Пісках, Плесському на Волині, Раві-Руській, Рогожні, Рокитному, Рудках, Снятині, Судовій Вишні тощо. За баптистською статистикою 1930 року, з 66 громад Союзу (де налічувалося близько 10 тис. віруючих) 23 громади (із 3876 членами) діяли на Брестщині, Підляшші, Волині та Галичині [16]. Союз володів 19 будинками молитви, орендував 42 зали для зборів, мав 37 дитячих і юнацьких гуртків, 65 недільних шкіл. У 20-х роках ХХ ст. Союз видавав низку газет і журналів, серед них — часописи “Слово Правди” (польською мовою), “Маяк” (російською), “Післанець Правди” (українською). Останній часопис виконав неабияку роль у поширенні ідей баптизму серед корінного населення реґіону, яке здебільшого не володіло російською мовою. З 1932 р. редактором “Післанця Правди” стає активний діяч українського баптистського руху, майбутній протестантський історик в еміґрації Левко Жабко-Потапович.Середина 20-х років в історії баптизму у Західній Україні позначилася створенням національного осередку — Союзу українських євангельських християн-баптистів, офіційно проголошеного на конференції у Миколаєві у серпні 1928 р. Його першими організаторами стали Петро Олишко, Симон Білинський, Григорій Урбан, які висловили незгоду з пропольською та проросійською орієнтацією існуючих у реґіоні баптистських організацій і виступили за оновлення культово-проповідницької та пропаґандистської діяльності. Для популяризації своєї культурної програми, яка передбачала перехід баптистського братства до української мови, повернення до національних духовних традицій, введення елементів народної обрядовості та ін., союз розпочав випуск самостійних періодичних видань (наприклад, журналу “Євангелист”, що виходив у Львові, а потім у Самборі в 1929-1939 роках), серії біблійно-тлумачних та поетичних збірок рідною мовою. Якщо у 1928 р. Союз об’єднував 15, то у 1933 р. — уже 67 громад, які існували у багатьох місцях Галичини (найбільші — у Львові, Миколаєві на Дністрі, селах Куяві, Камінці, Києвці, Тисові, Горлиці, Петні, Розвадові, Демні, містах Сокалі, Белзі, Долині). З середини 30-х років — і на Волині (переважно на хуторах біля селищ Печихвости, Перванче, Сілець, Квасів, Довге, Вільхівка, Звіняче, Козятин, Баранні Перетоки тощо). Головним осередком Союзу була Колонія Баптистів (селище під Белзом), де баптисти мріяли створити своєрідну оазу релігійної свободи та успішного фермерського господарювання. Однак постійна матеріальна скрута колоністів, утиски польської влади, а згодом події 1939 р. не дали змоги здійснити задумане.