Розвиток християнства до розколу 1054 року
þПроцес християнізації полабських словян простягнувся на декілька століть. Уже в VII ст.. серби, а в кінці VIII ст.. і племена Північного Полаб”я ввійшли в тісний контакт з християнською державою франків. Соціальні і політичні передумови християнізації полабських словян ще зовсім не склалися в ІХ столітті. І все-таки Х століття німецькі королі в результаті завойовницьких походів підкорили собі всіх словян між Ельбою і Одрою, місіонерська діяльність відновилася. В Полаб”ї зявилися перші церкви і навіть монастирі, єпископи вели проповіді. В другій половині ХІ ст.. місіонерська діяльність тут продовжувалася. Методи її залишилися такими, якими й були. Так, Вернер, єпископ Мерзебурзький, в 1074 - 1101 рр. дав наказ, щоб у нього була книга на словянській мові написані латинськими буквами. Можливо, в кінці ХІ - початку ХІІ століття і були досягнуті вирішальні успіхи в християнізації словян міжріччя Ельби і Заале. Розвинута церковна організація склалася тут в кінці ХІ - ХІІ ст..ст.., а в Лужицях - лише в ХІІІ - XIV ст..ст..
В Північному Полаб”ї події розвивалися інакше. Тут етап християнізації завершився не масовими хрещеннями, а повстанням і вбивством в 1066 році самого князя. За словами Адама Готшалк “був убитий язичниками, яких він сам намагався повернути в християнство”. Всі, хто не відмовився від нової релігії, були вбиті.
Повстання 1066 року звело нанівець зусилля князів і місіонерів утвердити в країні християнство. Лише в кінці ХІ століття син Готшалка Генріх намагався продовжувати його політику щодо християнізації населеня. Центром християнізації в Північному Полаб”ї було місто Старий Любек, де жив князь, його сімя і священники.До речі, обширні простори між Середньою Ельбою і Балтикою залишалися в ХІ ст.. справжнім заповідним краєм язичництва. Тут з початку ХІІ століття християнська місія супроводжувалася завойовницькими хрестовими походами німецьких рицарів проти словян-язичників. Поширення християнства в Полаб”ї закріпило і прискорило процес складання тут нових громадських відносин, сприяло ліквідації племінних кордонів, збагаченню місцевої традиційної культури.
Однак в цілому християнізація не стала для полабських словян важливою історичною подією, як для більшості інших народів регіону. В умовах завоювання вона вже не змогла привести до зміцнення в Полаб”ї самостійних словянських держав. З втратою полабськими словянами політичної самостійності (в Х ст.. на півдні, а в ХІІ ст.. і на півночі) і з початком німецької колонізації їх земель християнізація здійснювалася німецькими властями. Вона робила все неминучішою інтеграцію місцевого населення в іноетнічну державу, яка з часом завершилася для більшої частини словян між Ельбою і Одрою також повною їх асиміляцією.
В попередніх розділах було показано, яке велике значення в справі зміцнення державності і зміцненні позицій пануючого класу мав процес християнізації в словянських країнах.. важлива роль належить християнізації в процесі розвитку культури словянських народів. Християнство з часу виникнення стало формуватися не як регіональна, а як світова релігія.
За рівномірністю свого соціально-економічного розвитку в ІХ - ХІ ст.. словянські країни суттєво не відрізнялися. Всі словяни в цей період, за винятком, можливо, полабських, знаходилися на етапі ранньофеодального державного розвитку. Багато спільного в духовній культурі словян в епоху язичництва. Є підстави вважати, що і в діловій писемності на Русі до її хрещення використовували словянську азбуку, не лише кирилицю, а й глаголицю.
Потреба церковної служби Русі не могла не призвести до знайомства з болгарською музикою й нотними знаками. Помітні ранні зв'язки Київської Русі з Болгарією і в області архітектури.
Наступний етап культурного спілкування Русі з Болгарією - це ХІ - перша половина ХІІ ст.. Цей період можна визначити як час широкого і інтенсивного освоєння візантійського і болгарського літературного надбання на Русі. Багатства книжного слова йшли на Русь із різних центрів Болгарії. Вже в першій половині ХІ ст.. на Русі стали безпосередньо і самостійно звертатися до візантійського культурного надбання.
Наступний етап розвитку культурних зв'язків Русі з південними словянами (причому тепер не лише з болгарами, а й сербами) охоплює другу половину ХІІ - початок ХІІІ століття. він ознаменував появу і розвиток ряду принципово нових рис. Перш за все це пов'язано з еволюцією самої руської культури, яка мала можливість не лише розвиватися самостійно, а й впливала на розвиток балканських культур. Починаючи з ХІІ ст.. руські перекази з грецького йдуть на Балкани.
В період християнізації Русі існували тісні зв'язки між Польщею і Руссю, рівень розвитку культур яких взаємно доповнювався. Перед Давньою Руссю випав складний шлях щодо вибору християнства, оскільки вона межувала як з християнськими, так і з мусульманськими країнами.