Розвиток християнства до розколу 1054 року
Проте в І половині ІХ ст.. дійсно слов'яни в багатьох областях Візантійської імперії залишалися язичниками.
Одним із важливих засобів залучення слов'ян до християнства був вступ їх на службу імперії.
Окремі особи слов'янського походження успішно робили кар'єру у Візантії. Всі вони безумовно були християнами. Однак в VII ст.. прийняття християнства не було обов'язковою умовою для зачислення на візантійську службу, як і для вступу з імперією в залежно-договірні відносини. Кузер, наприклад, об'єднання якого одержало відповідний статус на землях імперії, або Мавр, який очолював варварів і потомків візантійців, які прибули із Аварського Катанага, не прийняли християнства.
Допомогти в вивченні проблеми християнізації слов'ян, які опинилися під владою Візантії, могла б археологія. Проте питання відродження християнства в областях масового розселення слов'ян на території імперії мали дослідження.
В цілому відбудова християнських храмів і поширення слов'янських некрополів з захороненням за християнськими звичаями відбулося не раніше ІХ століття.
Утвердження християнства у візантійських слов'ян в ІХ - Х століттях стало закономірним процесом їх суспільного розвитку, яке відбулося спочатку під сильним впливом, а потім в рамках візантійської імперії. Вплив на релігійну ситуацію в прикордонних областях імперії виявляло сусідство з язичною Болгарією. Перехід Болгарії до християнства при Борисі відіграло важливу роль в хрещенні слов'ян імперії.
þБолгарія прийняла християнство в якості офіційної державної релігії одна з перших серед слов'янських країн. Перше Болгарське царство залишалось довше язичним ніж будь-яка інша Слов'янська держава. Жителі болгарського царства обожнювали сили природи, почитали ріки і начебто живучих в них німф, приносили їм і іншим божествам жертви.Самим важливим відкриттям, що стосується слов'янських язичницьких культів на території Болгарії, являється, безумовно, знахідка 1980-1981 рр. першого слов'янського святилища на Балканах поблизу Михайловграда. Вони виявлені і в руїнах стародавньої фортеці монтана в одному із приміщень візантійської епохи.
З приходом до влади Болгарського царя Бориса (852 - 883 рр.) до влади розпочинається поступовий процес християнізації болгарських слов'ян. Проте в вивченні складної проблеми християнізації Болгарії залишається і в даний час немало спірних питань.
Важливий склад в процес хрещення Болгарії внесла Візантія. Першими хрестились болгарські посли, а потім у 864 році візантійські священнослужителі хрестили при палаці в Пліскі Бориса, членів його сім'ї і представників правлячої верхівки боярства. Хрещення це через небезпеку виступів опозиційних сил було таємним. Але через певний час розпочалося хрещення і народних мас та підданих Бориса. Цей процес продовжувався по всіх даних до 866 року, а в окремих місцях до початку 70 років.
В період до 869 - 870 років Борис двічі міняв орієнтацію між Константинополем і Римом по питанню підпорядкування болгарської церкви. Він використовував при цьому дипломатію і всі її прийоми з метою домогтися найбільш вигідних Болгарії поступок.
“Релігійний курс” Бориса пов'язаний з надією на Константинополь, який продовжувався до язичного бунту в Болгарії, організованого частиною впливової протоболгарської знаті. Папство і Візантія в цей час знаходилося в сутичці, суть якої полягає в боротьбі за церковне верховенство.
Боротьба, що тривала довгий час між Візантією і Римом за вплив на діяльність болгарської церкви, закінчилася тим, що болгарський цар Борис після собору 869 - 870 рр. вигнав римське духовенство із Болгарії назавжди. Сюди направилися візантійські священнослужителі на чолі з патріархом Ігнатієм і архієпископом Стефаном. Проте питання щодо отримання болгарською церквою в 870 році статусу автономної очевидно вирішувати однозначно неможливо.
Але в 877 році патріарх Ігнатій помер, і вакантне місце знову зайняв Фотій (877-887 рр.). на папському престолі в той час перебував більш далекоглядніший дипломат, ніж Адріан ІІ - папа Іоанн VIII (872 - 882 рр.). Він продовжував своє прагнення втілити в життя програму своїх попередників. Іоанн VIII намагався утвердити зверхність духовної влади над світською. В 877 році на церковному соборі західно римської церкви в Равенне він провів постанову, згідно якої духовенство всіх рангів, починаючи з вищих і кінчаючи нижчими, оголошувалися непідсудними перед світською владою. Особлива настирливість виявив новий папа після повернення Болгарії під свою юрисдикцію. Василь І, здійснюючи широку програму утвердження свого впливу на землях слов'ян і виступаючи в якості ініціатора активної місіонерської діяльності візантійського духовенства також вважав необхідним досягнення миру і добрих відносин з папством. Необхідно було отримати згоду папства на повторне обрання патріархом Фотія, імя якого було піддано прокляттю при папах - попередниках Іоанна VIII.