Софійний характер київського християнства

Не обійшла своєю увагою Візантія і полянського союзу племен, розташованого у Середньому Подні¬пров'ї. З цього союзу вийшов один з перших славет¬них християн України-Русі — Діонісій Малий (VI ст.), якого було взято в полон до Візантії, де зго¬дом він уславився своєю мудрістю і став ігуменом монастиря. Йому належить створення таблиць пас¬хальних циклів, що охоплювали період з 437 по 531 рр., а також зводу канонів, папських декретів і со¬борних актів, відомих під назвою "Діонісіана". До та¬ктики схрещення окремих можновладців візантійські політики звернулись, пересвідчившись у неможливос¬ті силою підпорядкувати слов'ян політичній і духов¬ній експансії Константинополя.

Перш ніж з'явитись у Царгороді, Кий провів кіль¬ка важливих військово-політичних дій. Серед них бу¬ло заснування міста біля старого торжища, що існувало ще в перші сторіччя нашої ери, як форпосту, який набуває поруч з старим, торговельним, особли¬вого стратегічного значення. В літописних рядках з цього приводу говориться: "Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи родом своїм, — то було (між них) три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а тре¬тьому — Хорив, а сестра їх Либідь. І сидів Кий на го¬рі, де нині узвіз Боричів... Зробили вони городок (і) на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом... Були ж вони мужами мудрими й тямущими і назива¬лися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був пере¬візником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторо¬ни Дніпра. Тому (й) казали: "На перевіз на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо (щоправда, до якого), а тільки про те відаємо, що велику честь, як то розказують, прийняв він од (того) цесаря..."Разом з іншими "володарями антськими" Кий очолює походи на Балкани і Подунав'я, засновуючи невеличкі князівства навколо окремих містечок-фор-тець — "градів". На цьому тлі активної, наступальної політики Кий здійснив візит до Константинополя (535 р.), який увінчався взаємовигідною угодою. Су¬дячи з того, що Кий "велику честь" мав від імперато¬ра, той не упустив нагоду навернути чергового "варварського" князя у християнство. Це підтверд¬жується повідомленням Іоанна з Нікіу, який свідчить, що Кий, якого візантійські джерела називали Кувра-том, "був охрещений". Однак хрещення Кил не по¬значилося на процесах християнізації його спів¬вітчизників, релігійні уподобання яких продовжували поступово еволюціонуватися від політеїстично-язич¬ницьких культів до монотеїзму. Найімовірніше хре¬щення Кия було його приватною справою, яка завдяки союзу з Візантією надавала князю можливість ней¬тралізувати майбутні небезпеки з боку древлянського племінного союзу, який в цей час починає настирли¬во просуватися на схід, а також загрозу навали во¬йовничих авар.

Події, що відбулися після смерті Кия та його бра¬тів, докорінно змінили етнополітичну ситуацію в ре¬гіоні. Середнє Подніпров'я було завойоване і поді¬лене між аварською і хозарською державами. У пер¬шій половиш VII ст. перестає існувати полянське державне утворення і на тривалий час соціально-економічне та духовне життя південно-східних сло¬в'ян визначається владою Хозарського каганату.

На початку свого політичного панування хозари надавали широку автономію як у сфері внутрішнього управління, так і у відправленні релігійних культів завойованих народів. В самому каганаті вільно спові¬дувались різні релігії і тривалий час жодна з них не мала переваги. Тут існувала єдина церковна організа¬ція, до якої дозволялося надсилати єпископів з Візан¬тії, їхнім центром стає м. Дорос (Феодосія), якому підпорядковується Тмутараканська єпархія на Таманському півострові. Звідси християнське віровчення через торговців, ремісників, воїнів і місіонерів про¬никає до полян і безпосередньо до Києва, де існує у формі релігійних общин. Хозарський період історії стародавнього Києва характеризувався толерантним відношенням до інших двох поширених релігій — іс¬ламу та іудаїзму. Як і в столиці каганату Ітилі, де проводилися міжнародні богословські диспути пред¬ставників трьох найвгошвовіших релігій того часу, в уяких брали участь слов'янські першовчителі Кирило і Мефодій, в Києві поряд з християнською співіснува¬ли ще дві великі релігійні общини — іудейська і му¬сульманська.

Наприкінці УІП або на самому початку IX ст. християнська громада Києва будує перший храм св. Іллі, який в подальшому фігурує як соборний у Місті. Його назва певною мірою слугує замінником слов'янського верховного язичницького бога — Перуна.

Існування в Хозарському каганаті сильної христи¬янської общини надавало можливість Візантії поси¬лювати свій вплив у південнослов'янських землях, залежних від каганату. Однак впровадження на поча¬тку IX ст. державної релігії в каганаті у формі іудаїзму призвело до ліквідації стрункої системи існування християнства і запровадження його серед язичниць¬ких народів. Більш того, посилення тиску хозарської релігії викликає зростання сепаратистських рухів. На початку IX ст. населення Середнього Подніпров'я звільняється від хозарської залежності. В цілому ж не слід перебільшувати рівень хозарського панування на південнослов'янських землях. Данина місцевих жите¬лів хозарам була суто символічною, а їх релігійна терпимість сприяла співіснуванню різних релігій¬них течій.До того ж проявилася попередня життєздатність і стійкість соціальної організації східних слов'ян, що реалізувалася в утворенні самостійного державного об'єднання "Руська земля" — основи майбутньої Київської Русі. В перші десятиліття його існування набули поширення політеїстичні культи, але христи¬янство продовжує укріплюватися. Про це є кілька важливих свідчень візантійських джерел. По-перше, патріарх Фотій повідомляє в "Окружному посланні східним архієпископам", що "не тільки болгари звер¬нулися до християнства, але і той народ, про якого багато і часто йде мова..., тобто так звані руси. Поне¬воливши сусідні народи і через те надмірно загорди¬вшись, вони занесли руку на Ромейську імперію. Але тепер і вони змінили еллінську і безбожну віру, якої вони дотримувалися раніше, на чисте християнське вчення і увійшли до кола підданих і друзів, хоча не¬щодавно ще грабували нас, виявляючи нестримну зу¬хвалість; і в них загорілася така жадоба віри і ревність, що вони прийняли пастиря і з великою старанністю виконують християнські обряди". По-друге, наприкінці IX ст. в "Руській землі" організаційно оформлюється церковна структура — митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. IX ст,). Про цей факт свідчить церковний статут Льва XI (рубіж IX — X ст.), в якому кафедра Русі стоїть на 61 місці. Михаїл проде¬монстрував перед київською верхівкою "чудо" з не¬тлінним євангелієм (поклав його у вогонь і вийняв неушкодженим), завдяки чому, за літописом, схилив київського князя Аскольда (? — 882 рр.) до прийняття християнства.