Рух за незалежну руську митрополію і Ук¬раїнську православну церкву
Українська Православна Церква Київського Пат¬ріархату має 2300 парафій, які структуровано в 28 єпархій. Три з них знаходяться на території Росій¬ської Федерації. В структуру УПЦ КП входять: Духо¬вна Академія, семінарії і теологічний факультет Чер¬нівецького університету. Київському Патріархату на¬лежить 17 монастирів. Офіційне релігійне видання — журнал "Православний вісник".
Українська Автокефальна Православна Церква налічує 1000 парафій, об'єднаних в 10 єпархій.
IV.3 Українська греко-католицька церква Менш проблематичними були в Україні процеси, пов'язані з відродженням Української греко-католицької церкви (УГКЦ), що виникла на її теренах в результаті Берес¬тейського собору 1596 р. Ідентифікування діяльності УГКЦ з відродженням духовної самобутності нашого народу вимагає знань безпосередньо передсоборних і соборних подій, подальшого буття так званої уніат¬ської церкви, а також перегляду її ролі в розвитку на¬ціональної самосвідомості і культури.
Як уже зазначалося, універсальний характер київ¬ського християнства передбачав церковну єдність. До того ж різні регіони України-Руси сповідували хрис¬тиянство як у його кирило-мефодіївській, значною мірою зорієнтованою на Рим, так і православновізантійських традиціях. Тому київські князі і митро-полити-ієрархи вимушені були активно контактувати як з східними (Константинополь), так і з західними (Рим) християнськими центрами.
Перша спроба союзу (унії) української церкви із західною (католицькою), як вважає відомий церков¬ний історик М. Чубатий, була 1214 р., коли угорський король мотивував це перед папою Іннокентієм (1198—1214 рр.) бажанням Галичини бути в єдності з Римською церквою, але із застереженням, щоб "до¬зволено було зберегти свій (грецький) обряд".
Друга спроба впровадження унії припадає на роки князювання Данила. Данило Романович (1238— 1264 рр.), організуючи хрестовий похід європейських держав проти монголо-татарської навали, згодився на підпорядкування церкви під римську юрисдикцію і прийняв від папи королівську корону (1254 р.).
В подальшому спроби зняття суперечностей і об'єд¬нання православної та католицької традицій в христи¬янстві проводилися під час Ліонської (1274 р.) і Флорен¬тійської (1439 р.) уній. Ці події не могли не вплинути на долю християнства в Україні. Москва категорично запе¬речила Флорентійську унію: прихильник унії митропо¬лит їсидор (1436—1458 рр.) був ув'язнений. ЇЇ перехід на месіанські позиції "третього Риму" повністю зробив українську церкву православною провінцією Московсь¬кого патріархату. До того ж українська церква постійно терпіла утиски від польської влади. Вихід з кризи вбача¬вся деякими ієрархами православ'я в Україні (Михайло Рогоза (1588—1596 рр.)) у прийнятті нової унії і скли¬кання з цього приводу собору.
Собор відбувся у Бресті на початку жовтня 1596 рг Хоч він був скликаний, власне, тільки для проголо¬шення унії, на нього поряд з прихильниками папства прибули і його супротивники. Учасники відразу поді¬лилися на два Собори. Члени малопредставницького уніатського Собору не припускали й думки щодо мо¬жливості проведення спільного Собору з численними супротивниками унії.
Уніати відкрили засідання в міській соборній цер¬кві, а православні — у приватному будинку, оскільки Потій (1541—1613 рр.), як місцевий єпископ, наказав зачинити усі міські церкви Бреста.
Після відмови у проведенні засідання у міській соборній церкві, після відмови митрополита Михайла Рогози на триразове запрошення прибути з єписко¬пами на православний Собор було оголошено накази, дані учасникам собору дворянами, міщанами і брат¬ствами зі Львова, Володимира, Галича, Скали, Під-гайців, Кам'янця-Подільського, Києва, Луцька, Мін¬ська, Вільни та ін. міст: позбавити єпископів-відступ-ників кафедр, не допустити укладання унії з Римом на місцевому соборі без відома патріархів та участі усієї Східної церкви, і домагатися, щоб православна церква користувалася правами, затвердженими коро¬лівською присягою.
На підставі цих наказів православний собор засу¬див проголошення митрополитом Рогозою та його однодумцями унії з Римом, відкинув унію та позбавив усіх духовного сану.
Уніатський собор, виконуючи волю папи, 9 жовт¬ня 1596 р. схвалив унію, піддав анафемі Львівського, Перемишльського єпископів та інших представників православної церкви, позбавивши їх сану.