Рух за незалежну руську митрополію і Ук¬раїнську православну церкву

Було висунуто ідею про утворення "Всесвітньої єдиної апостольської православної християнської це¬ркви", в якій "ніякого підлягання церкви окремого народу церкві другого народу бути не повинно". Со¬бор визнав недійсним і аморальним акт 1685 р. про те, що українська церква переходить під керівництво Московського патріарха. Також визнано недійсними постанови Московського (1917 р.) та Київського (1918 р.) соборів, як таких, що дбали про здійснення панування над церквою єпископату. Було вирішено щорічно 14 жовтня святкувати урочистим молебнем по всіх парафіях відродження УАПЦ. Устрій церк¬ви проголошувався всенародно-соборноправним. У

186

церковній службі УАПЦ вживається жива україн¬ська мова, на яку необхідно перекласти богослуж¬бові книги. Собор закликав парафії відновлювати всі органи життя церкви перших віків християнства.

Так, монастирі повинні бути перетворені на зра¬зок первісних релігійно-трудових громад, які входи¬тимуть, як окремі братства, до складу тих парафій, в межах яких вони перебувають. Запропоновано зміни¬ти старий статут, пристосувавши його до життя "у напрямку освітньо-релігійного трудового удосконалення на користь і піднесення загальноцерковного життя".

Собор визнав необхідним ґрунтовний перегляд церковних служб та обрядів, а також можливим вико¬ристання на церковних відправах нових творів.Визначалося, що "походження і шлюбний стан не можуть бути перешкодою для набуття всіх ступенів духовного сану, до єпископського включно", що "у справі набуття єпископського сану ченці не повинні мати ніяких привілеїв". Священикам УАПЦ дозволя¬ється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а також стригти волосся.

Собор вирішив утворити постійні організації до¬помоги голодуючим при церковних радах на місцях з терміном діяльності 7—8 місяців (до нового врожаю), а також закликав віруючих брати на своє утримання голодних дітей.

Було також засуджено політичні наклепи з боку єпископату РПЦ проти УАПЦ, як такі, що мають ме¬тою "обороняти позиції старих пануючих верств у ви¬зискуванні меншого брата на Україні". Собор на¬діслав вітання урядові УРСР, у якому висловлював вдячність за прийняття Закону про відокремлення церкви від держави, оцінюючи його як гаранта забез¬печення свободи совісті в Україні.

Проголошення УАПЦ, з одного боку, виклика¬ло сильну протидію традиціоналістського напряму в РПЦ, але з другого — дістало підтримку обнов¬ленського крила РПЦ, що розглядало УАПЦ як споріднену течію. На помісному соборі РПЦ 1923 р., який був підготовлений обновленнями у Москві, було визнано автокефалію православної церк¬ви на Україні.

Після Собору УАПЦ в 1921 р. відбувається активний процес утворення церковних структур, насамперед на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Ки¬ївської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Черка¬ської, Чернігівської, Харківської, Хмельницької облас¬тей. Серед членів міських парафій були ремісники, дрі¬бні торговці, представники інтелігенції, робітники.

У цей період організуються богословські курси, гуртки і братства, видається часопис "Церква і жит¬тя", ведеться активна місіонерська діяльність у місцях розселення українців як у СРСР, так і за кордоном. Було організовано єпархії УАПЦ в Казахстані: Церква підтримувала зв'язки із зарубіжними церковними ор¬ганізаціями.

Загалом у 1924 р. налічувалося більш як 2 000 ав¬токефальних парафій, що об'єднували понад 10 млн віруючих.

На початку 20-х років, коли церква активно при¬стосовувалася до нових суспільних умов, у РПЦ сформувався обновленський рух. Він дістав поширен¬ня й на Україні. Зазначимо, що одна з основних груп обновленців — "Жива церква" — на Україні існує з З лютого 1920 р. Вона ставила своєю метою створен¬ня умов для богослужіння рідною мовою, запрова¬дження нового устрою церкви в дусі первісного хрис¬тиянства. Передбачалося також заснувати школи, курси для підготовки священнослужителів і членів притчу та диригентів, фахівців з перекладу релігійної літератури українською мовою. Обновленні цього напряму вида¬вали періодику, організовували необхідні товариству підприємства (книгарні, свічкарні, церковні крамни¬ці), широко практикували читання лекцій та рефера¬тів на релігійні теми, влаштовували вистави, концерти.

У жовтні 1923 р. українські обновленці на своєму помісному Соборі в Харкові створили неза¬лежну церкву з власним синодом — Українську православну автокефальну церкву (УПАЦ). Очолив її митрополит всієї України Пимен (Пєгов) (1923— 1936 рр.). Другий Всеукраїнський помісний Собор УПАЦ (1925, р.) засудив прихильників московського патріарха Тихона за контрреволюційну діяльність. 1927р. кількість общин УПАЦ досягає 2235. Синод УПАЦ видавав часопис "Український православний боговісник", календарі, іншу літературу. Ця церква приваблювала до себе віруючих лояльним ставленням до влади, демократичними реформами внутршшьоце-рковного життя (наприклад, правом вільного вибору мови богослужінь), канонічністю своєї ієрархії. Деякі позиції УПАЦ збігалися з орієнтацією УАПЦ. Однак спроби злиття цих церков не увінчалися успіхом. Десь до середини 40-х років УПАЦ самоліквідувалася.