Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини.
Натуралізм згубний для наук про дух. Він веде до дуалізму в інтерпретації світу, а в цьому й полягає істинний смисл кризи європейської спільноти. Слід з'ясувати єдність духовного лику, що сприяє встановленню культурного зв'язку між окремими особистостями. Мова йде про духовні риси Європи. Європейські нації хоч і перебувають іноді у ворожнечі, мають внутрішню спорідненість духу, що долає національні відмінності. Європейському люду притаманна певна ентелехія, що визначає єдиноспрямованість розвитку, прагнення до ідеального образу життя і буття.
І тут Гуссерль повторює гасла, відомі ще з XIX ст.: батьківщиною європейського духу є Греція VI—VII ст. до н.е. Саме тут виникає певний тип ставлення індивіда до навколишнього світу. Ця духовна структура і є філософією — універсальною наукою, наукою про світ у цілому, наукою про всеєдність усього сутнього.
Згодом філософія розгалужується на різні науки. У виникненні філософії саме в цьому розумінні Гуссерль убачає первинний феномен духовної Європи. Людина стає новою людиною. Виникає новий стиль особистішого існування всередині життєвого кола — власне людський, який існує в ко¬нечному світі, але орієнтований на відчуття безконечності. І серед цього народу починає виникати дух універсальної культури, який поступово захо¬плює все людство. Виникає нова форма історичності. Будь-яка цінність слугує матеріалом для породження ідеальності більш високих рівнів.
У понятті "наука" міститься ідея безконечності завдань з їхніми неминущими цінностями. Наукова істина претендує на безумовність. Разом із тим завдяки філософії з ЇЇ ідеальностями відбувається переображення лю¬дини. Виникнення наукової культури, що стоїть під знаком безконечності, означає революціонізацію всієї культури, всього способу буття людства. Гуссерль надає саме грецькій науці провідного значення порівняно з наукою в інших народів. Тільки у греків, твердить він, є універсальний ("космополітичний") інтерес у новій формі чисто теоретичної установки. Саме в Греції люди об'єднуються як особистості для спільної роботи, щоб займатись тільки теорією як безконечною і всезагальною задачею. Це стало стилем життя, типом культуротворчого буття.
Гуссерль говорить про появу теоретичної установки. Саме в ній філософська теорія зростає і стає самоціллю, полем інтересів. Вона виклю¬чає практику. Але це не повний відрив теоретичного життя від практики. Виникає практика нового роду, що набуває характеру утримання від будь-якої природної практики. Життя теоретичне не розпадається на самостійні сфери.Далі йдеться про третю форму універсальної установки, що проти¬стоїть релігійно-міфологічній та теоретичній. Практика нового роду — це конструювання універсальної картини всього життя, його цілей, форм, систем культури, цінностей тощо. Ця практика має на меті розвиток людст¬ва силами універсального наукового розуму та перетворення його в нове людство, відповідальне перед самим собою виходячи з абсолютних теоре¬тичних інтуїцій, точніше — інсайтів. Гуссерль намагається пояснити пе¬рехід від первинної теорії, від абсолютно "незацікавленого" погляду на світ до наукової теорії як різницю між гадкою і знанням.
Аналізуючи життя інших народів, даний народ розширяє своє уявлення про реальний світ. Постає питання про істину для всіх. Теоретична установ¬ка філософа надає йому рішучості присвятити своє життя осмисленню його як універсального життя, присвятити себе справі теорем — будувати теоре¬тичне знання на теоретичному знанні in infinitum.
Виникає новий тип людини, професія якої — творити філософське життя, філософію як форму культури. На жаль, Гуссерль не говорить про перехід від дофілософського знання до філософського. Виникає нове співробітництво між філософами (школи), включаючи продуковану ними критику. Навіть увагу нефілософів привертає незвичність такої діяльності.
Філософія стала новою формою культури. А чи стане психологія такою формою? Гуссерль констатує внутрішній розкол національних спільнот на освічених і неосвічених.
Через вимогу підкорити весь досвід ідеальним нормам, тобто нормам безумовної істини, відбувається всеохоплююча зміна в усій практиці людсь¬кого існування і культурного життя в цілому. Практика має керуватись об'єктивною істиною. Ніщо не може братися на віру. Ідеальна істина пере¬творюється на абсолютну цінність.
Якщо загальна ідея істини в самій собі постає універсальною нормою для всіх відносних істин, важливих для людського життя, то це зачіпає всі традиційні норми — права, краси, доцільності, особистісні цінності і т.д. Тоді виникає конфлікт між прихильниками традиції та філософами, що пе¬реходить у сферу політичної боротьби. Філософів переслідують, оголошу¬ють поза законом.