Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини.
Синтези пов'язуються з ідентифікацією, адже кожне переживання свідомості є свідомість про щось. У кожному переживанні є безконечна ба¬гатоманітність інших переживань. Вони об'єднуються як свідомість про одне і те ж дещо. Так сприймання певного будинку може бути усвідомлене багатьма іншими сприйманнями як один і той же будинок.
Будь-яка свідомість є свідомістю своєї ноематичної предметності. Це дещо (як предмет сприймання) є певний ноематичний полюс. З ним пов'язується безліч нових переживань свідомості, яким він абсолютно то¬тожний. Ноематнчна єдність не реальна, а ідеальна. Фази свідомості розділені в потоці свідомості і спільних реальних моментів на мають. Один і той же будинок покладено у сприйманні як один і той же і невіддільний від кожного із багатоманітних моментів. Так іманентно постає смисл як щось ідеальне, що існує в безконечності дійсних і можливих переживань, які от¬римують смисл. Так у сприйманні постає інтенціональна предметність. Виступають ті ознаки будинку, які дійсно виявляють себе в цьому сприй¬манні; але є ще й інші моменти, які не осягаються. Виступає надмірна кількість визначень, які стосуються й того, що не було побачено як невизначено-незнайоме. Горизонта свідомість указує далі й на такі ознаки будин¬ку, які перебувають поза досвідом. Це вже певна інтерпретація, що виходить за межі моменту переживання. Так виступає вказівка на можливі нові сприймання, що втілюються в серії образів та уявлень (Vergegenwartigung). У цьому ланцюгу образів та уявлень імпліцитно міститься смисл сприй¬мання. Цей смисл є антинипуючим очікуванням чимдалі нових мо¬ментів, що буттєво належать сприйнятому предмету, моментів невизначених, але таких, що можуть бути визначені.
Розгортання антиципацій сучасно пов'язане з синтетичною багатоманітністю можливих сприймань того ж самого предмета. Здійснюється лан¬цюг можливих сприймань, завдяки чому прояснюється, який вигляд мав би предмет, якби ми його і далі відстежували у сприйманні. Так і перспектива при сприйманні вказує на можливі нові перспективи, які стосуються одного й того ж сприймання, яке помножується за своїм змістом безконечно.Гуссерль далі розкриває модуси явища, порівнюючи між собою різні сприймання, ретенціює затримання, повторне пригадування, наперед-очікування (антиципацію) того ж самого предмета. Відтак постає певний вид емоційного вираження, яке конструктивно виводить за межі даного переживання. Феноменологічна психологія містить невичерпні задачі інтенціонального аналізу. Вони відрізняються від звичайних аналізів у при¬родній сфері. Інтенціональна експлікація має єдину в своєму роді сутнісну особливість: вона інтерпретує поематично те, що сприймається розумом, створюючи, в свою чергу, поняттєво тлумачення про мислення — теорію пізнання.
При аналізі переживання свідомості, втім, існують розчленування, проте мова не може йти про зібрання і роз'єднання окремих частин внутрішнього досвіду. Та й окремі частини в свою чергу самі виступають як свідомість, сприймання чогось і мають свій смисл. Тут є і предмет, єдиний смисл якого проходить через смисл фаз. Будь-який поділ на частини знову дає смисл, будь-який зв'язок — також синтетично обґрунтований смисл. Таким чином. життя свідомості завжди протікає як життя, що конституює в собі смисл, а також процес "створення" смисл) є важливою рисою рефлексії — останнього компонента вчиню. На різних рівнях психологічної суб'єктивності відбувається перетворення предметностей. Це те, що з'являється "Я"- свідомості, що має значущість і свої координати розташу¬вання. Різні досвіди поєднуються, синтезуються в певну єдність. Зрештою досягається універсальна узгодженість. Досягнення єдності та істини є ре¬зультатом інтенціонального прояснення — "гігантської задачі" феномено¬логічно-психологічного дослідження.
Після проведення егологічно-феноменологічного дослідження Гус¬серль розширює феноменологічний досвід, що включає Іншого і Співтовариство. Він бачить у цьому умову досягнення універсальної фено¬менології, інтенціональної психології, коли в єдності, синтезі охоплюється суб'єкт — предмет феноменології інтерсуб'єктивності, коли "Я" вступає в комунікацію з іншим "Я". Інтенціональність у власному "Я", що вводить у сферу чужого "Я", є вчуванням. Гуссерль вводить його в гру у "фено¬менологічній чистоті", відтак природне постійно залишається ви¬лученим.
Ейдетична редукція уможливлює феноменологічну психологію як ей¬детичну науку. До цього часу Гуссерль розкривав чисто психологічну сферу досвіду. Це було безперервне інтенціональне тлумачення чисто душевних даностей. Поки не вилучено залишки емпірії, Гуссерль не вбачає ніякої науки.
Чисто феноменологічна психологія неможлива як наука про реальні факти. Тільки завдяки відкриттю поля чистої інтерсуб'єктивності, що виявляє себе єдністю у феноменологічне чистому досвіді, постає можливість апріорної науки — замкненої в собі чисто феноменологічної психології. Відкидаючи ''екзальтовану логічну містику", Гуссерль убачає анодиктичко чисті всезагальності, без покладання фактів. Серед варіантів має проступати загальна для всіх сутнісна форма, інваріант, що зберігається у всіх варіантах. Тут Гуссерль має справу з "річчю взагалі".