Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини.
Гуссерль прагне описати історичну мотивацію, яка дає змогу зрозуміти, яким чином кілька грецьких диваків викликали трансформацію людського існування і всього культурного життя людства — спочатку у своїй власній країні, а потім і в сусідніх. Так створювалося духовне обличчя Європи.
Новий дух норм і вільної критики, що постав із філософії та причетних до неї наук, оволодіває людством. Постають нові ідеали для окремих людей і цілих народів. У такому всезагальному співтоваристві філософія зберігає провідну функцію — вільного та універсального осмислення з породженням всезагального ідеалу, універсуму всіх норм. Філософія має постійно здійснювати — через європейську людину — свою роль архонта стосовно всього людства.
Корені європейської кризи слід шукати в раціоналізмі, який втратив істинний шлях. Універсальна філософія з окремими науками складає лише частину європейської культури, але вона є тим функціонуючим мозком, від нормальної роботи якого залежить здоров'я європейської духовності. Люд¬ство вищої людяності потребує істинної філософії. Правда, слід розрізняти філософію як історичний факт та філософію як ідею безконечної задачі. Відтак розбіжність між домаганнями філософських систем, їхня взаємна несумісність.
Постійна рефлексивність робить філософію універсальним знанням. Гуссерль протиставляє її об'єктивізму з його типами натуралізації духу. Протягом віків багатьом дуже кортіло перенести натуралістичний спосіб мислення на духовність. Навіть сучасні вчені беруться за математизацію пізнання природи, а далі переносять це на пізнання духу.
Гуссерль підкреслює наївність об'єктивістської науки, з й уявленням про об'єктивний світ, універсум. А між тим жодна об'єктивна наука не мо¬же віддати належне суб'єктивності, яка й породжує власне науку. Вчені природничого ухилу вважають, що чисто суб'єктивне слід усунути з науко¬вого розгляду, навіть при дослідженні психічного.
Природодослідник, проте, не розуміє, що постійна основа його міркувань, суб'єктивного мислення — це навколишній життєвий світ (Lebensumwelt). Він завжди передбачається як поле діяльності, в якому ма¬ють смисл його пошуки, методологія розумової роботи. Фізик бере простір і час як предмет дослідження, але не цікавиться ними як такими, в яких протікає наше дійсне життя.
Математичне природознавство має значні досягнення, проте раціональність його методів досить відносна. Довкілля як чисто суб'єктивна реальність ігнорується наукою. Разом з цим і діючий суб'єкт також забу¬вається. З цієї позиції, дотепно зауважує Гуссерль, раціональність точних наук перебуває в одному ряді з раціональністю єгипетських пірамід.З часів Канта існує психологія, яка, претендуючи на наукову точність, прагне стати всезагальною фундаментальною наукою про дух. Проте психо¬логи, вивчаючи свій предмет, не наближаються до вивчення самих себе як дослідників власного життєвого світу. "Будучи об'єктивною, психологія просто не здатна тематизувати психіку в її власній сутності, тобто досліджувати діяльне і страждальне "Я", — стверджує Гуссерль. Психо¬логія, що цікавиться тілесними функціями, може опредметнити цю діяльність та індуктивно опрацювати її, але цілі, цінності, норми вона осяг¬ти не може. Об'єктивізм не можна вивести із фактів, адже вони заздалегідь мисляться як істини, а не як ілюзія. Так і спалахують суперечки довкола психологізму. Проте відмова від психологічного обґрунтування норм є безплідною.
Гуссерль дедалі більше підкреслює потребу в реформі всієї сучасної психології в цілому. Проте ще не збагнули, що психологія через свій об'єктивізм не здатна добратися до самої суті духу. Виділяючи психіку як певний об'єкт і психофізичне перетлумачуючи “буття-у-спільності” (in gemeinschalt — Sein), психологія приходить до абсурду. Визнати певні до¬сягнення психології у відкритті навіть практично цінних законів не означає заперечити, що сучасна психологія є не більше як статистика моральних учинків, а отже, спрямовується в бік науки про мораль.
Розбрат між науками природничими і науками про дух стає нестерпним. У цьому сенсі намагання Віндельбанда і Ріккерта не дали бажаних резуль¬татів, адже ці вчені перебувають у полоні об'єктивізму. Слід насамперед подолати наївність натуралістичної установки. Гуссерль наполягав на цьому саме в той час, коли натуралізм у психології досяг апогею, але вже почав показувати свою обмеженість.
У зв'язку з цим Гуссерль переконано стверджує, що ніколи не було і не буде об'єктивної науки про дух, об'єктивної психології — об'єктивної в то¬му розумінні, що вона розглядає тільки просторово-часові форми, прирікаючи тим самим психіку, особистісне спілкування на небуття. "Дух і тільки дух є буття в собі і для себе; тільки він автономний і доступний істинно раціональному, істинно і принципово науковому вивченню в своїй автономності, причому тільки в ній". Гуссерль додає при цьому, що авто¬номія природи є лише уявною.