Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини.
В "Амстердамських доповідях” Гуссерль продовжує розвивати ідеї фе¬номенологічної психології. Феноменологія — психологічна і трансцен¬дентальна — виникла як науковий метод психологічного і філософського дослідження. Зокрема, у Брентано Гуссерль знаходить спробу розробити на фунті чистого внутрішнього досвіду та опису його даних ("Психогнозія") суворо наукову психологію нового типу. Постають психологічна феноменологія, яка служить психології, та трансцендентальна феноменологія як філософська наука про першоначала.
Гуссерль ставить перед собою завдання об'єктивно, в дусі позитивної науки обміркувати вимоги науковості, у зв'язку з чим розвиває ідеї феноменологічної психології.
Чисте природознавство і чиста психологія.
Психологію Нового часу Гуссерль визначає як науку про реальні процеси, що виявляються у взаємозв'язку з об'єктивно реальним світом та які нази¬ваються психікою. Психічне розкривається в іманентному бутті "Я", "Я"-переживанні" (мисленні, почутті, волі або здатності, Habitus). Психічне не є самостійним шаром буття людей і тварин, які виступають фізичними реаль¬ностями. Гуссерль кваліфікує сучасну йому психологію як несамостійну га¬лузь антропології, що охоплює і фізичне буття тіла, і психофізику. Світ досвіду розчленовується в цій психології на одиничні реальності. На основі фізичного досвіду стає можливим фізичне природознавство, що включає і хімію, і зоологію, і біологію. Тому чистою наукою про психічне емпірична психологія бути не може, адже психічне має в реальному світі локальні про¬сторово-часові визначеності. Психічне визначається через просторово-часове тільки завдяки фундуванню у фізичній тілесності. Емпірична психо¬логія не може вімородитися від психофізичного.
Проте Гуссерль допускає можливість чисто психологічного дослідження для побудови емпіричної психології, що прагне суворої нау¬ковості, до сформування наукових понять про психічне в його власній сут¬ності. Має відкритися можливість суттєвої апріорної науки про чисто психічне — паралельно апріорній науці про мислиму природу в її чистій сутності. Адже існують апріорне вчення про час, чисті геометрія і механіка.
Метод чистої психології (споглядання і рефле¬ксія).
Апріорні істини постають в аподиктичному погляді тільки з первинних джерел споглядання. Для дійсного обґрунтування ідеї апріорної та чистої психології слід повернутися до досвідного спо¬глядання — споглядання методично і всебічно розкритого, в якому психічне виступає у первісній конкретності, показує себе у власній сутності, у своїй самості (Selbstheit).
Спрямованість на психічне здійснюється рефлексивним способом. Проте людина проживає життя, не спрямовуючи на це уваги, воно зали¬шається поза досвідом. А переживання має бути схоплене в його самості. Людина, проте, спочатку перебуває у зовнішній предметності і не знає, що при цьому розігрується життя. Тільки рефлексія, поворот погляду від безпо¬середньо тематичного вводить як тему в поле зору саме психічне життя. Ця тематизація в рефлексії спочатку латентна, але далі розкривається завдяки рефлексії більш високого рівня.Все, що доступне людині завдяки рефлексії, має загальну властивість —бути свідомістю про щось, свідомістю чого-небудь. Бути усвідомленим — значить входити у сферу інтенціональності. В цьому полягає сутнісна характеристика психічного життя. Від сприймання, що розкривається в рефлексії, невіддільне те, що воно є сприйманням того-то і того-то, прига¬дуванням є пригадування того або іншого. Боязкість є боязкістю чогось, любов виступає як почуття до когось. У тому, що з'являється, є певний предмет. Кажучи про з'яву, ми завжди маємо ;ш увазі тих суб'єктів, яким щось з'являється, але разом з цим і ті моменти їхнього психічного життя, в яких з'ява має місце як з'ява чогось, і останнє є саме те, що в ньому з'являється.
У кожному психічному переживанні певному "Я" щось з'являється, оскільки це "щось" ним усвідомлюється. Феноменальність як властивість з'яви і того, що з'являється, має бути основною характеристикою психічного. Отже, чисту психологію Гуссерль визначає як феноменологію апріорного ґатунку. Така феноменологія має справу з "Я" - суб'єктами чис¬тої феноменальності та досліджує їх як апріорна дисципліна.
Феноменологічний досвід — це рефлексія, в якій людині стає доступ¬ним психічне в його власній сутності. Причому ця рефлексія мислиться як така, що здійснюється в теоретичних інтересах і проводиться послідовно. Відтак рухливодинне специфічне життя "Я", щастя свідомості не тільки поверхово оглядається, а й експлікується у спогляданні відповідно до своїх власних суттєвих складових на всіх рівнях.
На питання, що ж виступає предметом психології, Гуссерль відповідає: інтенцїональність як така — спрямованість свідомості на предмет. Так. свідомість і предмет спочатку злиті між собою. Рефлексія здійснює розрив між ними. Свідомість звільняється від предметності — не тільки зовнішньої, а й внутрішньої. Вона вільно співвідноситься з цими видами предметності, тому "Я" знає себе у своїй іманентності, може звернутися до самого себе. "Я" відшукує цю спрямованість до предметного світу, адже тільки за такої умови воно приходить до самосвідомості. "Я" не зали¬шається у своїй порожнечі. Будь-яка предметність як стимул указує на трансцендентні сутності, які перебувають у "Я" (архетипи, платонівські ідеї тощо). Тіні предметного світу вказують на такі ідеї. Вони властиві душі. Рефлексія, пізнаючи їх, конституює іманентну структуру психічного.