Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини.

Епоха. У феноменологічному методі епоха (історична) є відкиданням усіх отриманих в ході історії мислення думок про предмет з метою зробити доступною сутність цього предмета. Наступницею історичної епохи є ейде¬тична редукція предмета. Більш точно, за Гуссерлем, феноменологія є нау¬кою про споглядання сутності, про свідомість, яка споглядає сутність. Важ¬ливою особливістю цієї свідомості є інтенціональиість, тобто свідомість є усвідомленням чогось. Реальністю є те, що самостійне, а тільки інтенціошльне, обґрунтоване, те, що з'являється, що стверджується, має значення для всіх дійсних спільностей. Найбільш абстрактне, чисто фор¬мальна всезагальність сутностей утворюють "сферу-для-себе", дослідження якої становить останню задачу феноменології.Феноменологія Гуссерля — поряд із "філософією життя", екзи¬стенціалізмом, онтологією — являє собою один із найбільш значних на¬прямів, які визначають філософію XX століття. Метод Гуссерля вказує на природну диспозицію людини у відношенні до того, що трапляється в її житті, диспозицію, що є прихованим або зовні вираженим припущенням про можливість існування мікрокосмосу. Феноменологія розчищає шлях до явищ, котрий за "природної" диспозиції сповнений марновірств щодо того, що з'являється. Свідомість, звільнена від усіх людських настановлень, є покладанням світу, тобто безпосередньою спрямованістю на дане, на світ, який, проте, слід розуміти не як мікрокосмос, а як корелят свідомості, коли цей світ є тільки пунктом співвіднесеності спрямованості свідомості на предмет штенціональності.

У феноменології Гуссерля свідомість стає чистою свідомістю. Існування предметів завдяки інтенціональному переживанню пізнається в ході спогля¬дання за допомогою тім'яних уявлень, осмислення, оцінки, в ході практич¬них дій; участь суб'єкта в цих процесах свідомості спочатку не цікавить фе¬номенологію. Світ перетворюється на "феномен світу". В цьому розумінні феноменологія є наукою про конструювання світу (в його значенні як сущо¬го) для людини, котра має феноменологічну диспозицію як засіб відтворення структури буття, що виступає для людини у значенні ідеальної предметності. Це конструювання і ця структура здійснюються в чистих пе¬реживаннях свідомості, створюють смисл і "покладають" її, тобто відтворюють в ''інтроектованих" образах. Гуссерль вважає свою феномено¬логію основною наукою філософії взагалі; як метод вона здійснила великий вплив на розвиток філософії, зокрема екзистенціалізму, онтології та логістики, її вплив на долю психології ще потребує спеціальних досліджень.

Гуссерль намагається вирішити два методологічних питання, що сто¬суються побудови своєрідної феноменологічної психології: вичленувавши чистої психіки, позбавленої обтяженості предметним світом, і пропозиція саме методологічних засад побудови системи феноменологічної психо¬логії. Він виходить із того, що психіку включено в предметний світ, і саме тому її намагаються досліджувати методами природничих наук. Слід тому здійснити винесення за дужки змістового боку психічного, використовуючи таку його властивість, як інтенціональність, спрямованість на предмет (зовнішній або внутрішній стосовно людини). Вже Гегель показав, що подо¬лання однієї предметності тягне за собою появу нової предметності, адже психіка "порожньою" бути не може. Це і є феноменологічний рух як зміна предметності. Гуссерль, навпаки, шукає саме таку порожню психіку, щоб потім виявити її апріорну структуру і, користуючись інтуїцією, здійснити апріорний рух засадничих понять у психології.

"Очищення" психіки від предметності світу було вже здійснено неодно¬разово (В.Вундт, В.Джемс та ін.) з різних позицій, але в межах єдиного досвіду і все ж таки зважаючи на предметність світової даності. Тоді постає питання: чи є психіка "в собі" структурною цілісністю? А якщо є, то що ж виражає ця структурність? З давніх-давен указувалося на певні архетипи психічного, але й вони мають якесь походження і повною апріорністю ха¬рактеризуватися не можуть. Aposteriori є лише двома умовними сторонами становлення психічного, а його конкретне дослідження може обійтися без цих категоріальних риштувань. Вони нічого не дають і для ро¬зуміння "архетипів колективного несвідомого" Юнга, адже питання про їхнє походження лише відчували в невизначений час. Тому намір Гуссерля виробити чисту феноменологію залишається мало вмотивованим.

І все ж думка про те, щоби винайти мережу понять, які можуть бути не¬обхідно пов'язані між собою і створюватимуть систему психології та її структурні підсистеми, має певний сенс. Більше того, такі системи вже було створено, і кожна психологічна система є такою. Це стосується ідей асоціації, рефлексії, поведінки, гештальту, дії, вчинку та інших понять. Усі вони так чи інакше виступають певною апріорною структурою, ш якій по¬стає великий емпіричний зміст.

Разом із цим психологія передбачає певне компонування свого матеріалу в певному порядку. Вона з чогось виходить і чимось завершується. Ідея вчинку може дати ключ до розуміння не тільки системи психології, а й її всесвітньої історії. Вирішення окремих великих проблем у психології перед¬бачає піднесення над емпіричним матеріалом, щоб потім можна було його структурно збагнути.Варто взяти проблему сприймання. Натура — це єдиний цілісний акт, в якому лише абстракція може встановити розчленування, а потім і з'єднання в певному порядку. Для сприймання ще може бути такий порядок: сигнал, елемент і структура, цілісність, предмет і фон, апперцепція, панорамність і т.д. Це мислительна структура, якою осягається нерозчленована сутність перцепції. Певною мірою її можна назвати апріорною, але чи є ця апріорність суб'єктивною, або об'єктивною, або їх органічним переплетен¬ням, сказати важко. Структура вчинку теж постає вихідною для побудови системи психології. І слід спочатку побачити в самому вчинку його струк¬турні особливості, щоб потім збагнути весь емпіричний матеріал. Проте схема чистої феноменологічної психології (як і філософії) задихатиметься через відсутність живого матеріалу, живої драматургії психічного життя.