Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини.
Те, звідки береться інтенція, Гуссерль називає життєвим світом люди¬ни. Він характеризується "безпосередньою очевидністю". Мова йде про "коло впевненостей, до яких ставляться з давно складеним довір'ям". Світ складений із простої думки-припущення, до якої за традицією ставляться з презирством. Це — вираження тривалого досвіду людства, щось на зразок архетипних уявлень Юнга, які Гуссерль називає "первісними очевидностя¬ми нерефлективного вірування". На основі життєвого досвіду постає об'єктивне пізнання. Життєвий світ наперед даний, він є "обрієм", передумовою всякої дійсності та можливої практики. Цей світ Гуссерль називає також донауковим, але як досвід він існує вічно. Гуссерль прагне надати цінності первинній основі цих очевидностей, показати їхню вищу зна¬чущість в обґрунтуванні пізнання порівняно з цінністю об'єктивно-логічних очевидностей.
Зі свого боку життєвий світ дарує людині інтуїцію, за допомогою якої відбувається проникнення у царину суворо наукового розкриття психіки. І складається цей світ із учинкової активності людини.
Гуссерль починає історію психології XX століття, адже ідея інтенціональності робить акцент на дії, в якій уже сформульовано позицію самого діючого суб'єкта. Це приводить до нового погляду на проблеми психології, до радикальної зміни головним чином її методологічних засад. Гуссерль розглядає їх у праці "Криза європейського людства і філософія".
Гуссерль указує на неясність взаємовідношень наук про дух і про приро¬ду. Мльтей, Віндельбапд, Ріккерт не могли вирватися з-під впливу об'єктивізму. Психологія цілісності не врятовувала становища. Слід зро¬зуміти наївність об'єктивізму, адже об'єктивного вчення про дух, про душу (яка начебто існує всередині просторово-часових форм) ніколи не було і бути не може: "Лише коли дух із наївної спрямованості назовні повернеться до себе самого і залишиться з самим собою, він може бути задоволений". А до цього панували сенсуалізм, психологізм самих ідей психіки як tabula rasa. Гуссерль підкреслює, що навіть Брентано не подолав суб'єктивізму і психологічного натуралізму. Лише розробка дійсного методу осягнення сутнісної основи духу в його інтенціональності і побудова на цій основі без¬конечної й послідовної аналітики духу привели до створення трансценден¬тальної феноменології. Психологія, що базувалася на чуттєво-натураліс¬тичному об'єктивізмі, втратила важливий предмет — творчість — "радикальну і сутнісну проблему духовного життя".
Будь-який об'єктивізм долається так: людина, яка філософствує, починає від власного "Я"- творця усіх смислових значень. Саме на цих засадах ба¬чить Гуссерль можливість побудови абсолютно незалежної науки про дух, зокрема психології у формі послідовного саморозуміння і розуміння світу як продукту духу. Гуссерль розглядає дух не в природі або “біля неї". Сама природа повертається у сферу духу "Я" — це вже не ізольована річ поряд з іншими подібними речами у заздалегідь готовому світі; особистості вже не "поза" одна одної і не "біля", але пронизані “одна-біля-другої", "одна-в-другій" буттям — своєрідний незбагненний перетин суб'єктивностей.
Криза європейського існування стає зрозумілою для Гуссерля на фоні те¬леології європейської історії, що відкривається філософією. Щоб зрозуміти протиприродність сучасної кризи, слід виробити поняття Європи як історичної телеології безконечної цілі розуму. Адже європейський світ був народжений із ідеї розуму, тобто із духу філософії. Гуссерль пояснює кризу як уявне подолання раціоналізму. Мова йде не про сутність раціоналізму, а про озовнішнення, спотворення натуралізмом та об'єктивізмом.
2 травня 1935 р. у Відні Гуссерль виголосив доповідь, в якій розкри¬вається відношення між історією і філософією. Ці ідеї він докладно розро¬бив у книзі “Криза європейських наук і трансцендентальна феномено¬логія".Науки про дух вивчають людину як особистість, її діяльність, життя. Смисл життя — це цілеспрямована життєдіяльність, результатом якої є виробництво структур духовного порядку. Гуссерль говорить про життя, що творить культуру всередині безперервного історичного процесу. Постає пи¬тання "здоров'я і хвороби народів". Тому має бути відповідна наука, яка вивчала б народи і наднаціональні спільноти. "Європейські народи хворі", — зазначає Гуссерль.
В той час як точні науки досягли істотних успіхів, "методична ситуація" в науках про дух зовсім інша. Гуссерль підкреслює, що людська духовність вкорінена в тілесності. Це означає, що вчені-гуманітарії мають розглядати не тільки дух як такий, але й його вкоріненість у матеріальний субстрат, користуючись точними фізико-хімічними поясненнями. Проте спроби тако¬го аналізу, їхня успішність дуже сумнівні. Разом із тим гуманітарій, відірвавшись від тілесності, не подолає описовості. Це своєрідна позиція. А може, вона є фатальним забобоном, і чи не можна цим пояснити хворобу Європи? І Гуссерль намагається показати коріння тієї легковажної рішучості, з якою сучасний вчений відкидає можливість чистої, самозамкненої та універсальної науки про дух.
Так, природу слід вивчати як навколишній світ (Umwelt). Зокрема, історичне довкілля світ греків — це не просто об'єктивний світ, а їхнє світоуявлення, їхнє суб'єктивне бачення світу з його богами, демонами і т.д. Ідея навколишнього світу належить до духовної сфери. І тут Гуссерль категорично протиставляє свою позицію загальноприйнятій (зокрема в психології) і висуває тезу: дивитися на довколишню природу як на щось чуже ду¬хові і прагнути обґрунтувати гуманітарні знання виходячи із засад природ¬ничої науки цілком абсурдно. Адже навіть феномен "природнича наука" не можна пояснити природничим шляхом. Пройняті натуралізмом учені-гуманітарії навіть не ставили проблему універсальної та чистої науки про дух. Ця наука має досліджувати абсолютно всезагальні начала і закони ду¬ховності. Саме з цієї позиції слід розробляти проблему європейської духов¬ності, з позиції "історії духу".