Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі

У руслі традиційного напрямку українського жіночого руху були створені та активно працюють національні жіночі організації. Серед них - «Румунські пані» (Чернівці, 1991 р.), Єврейське жіноче товариство «Милосердя» (Київ, 1992 р.), «Ліга кримсько-татарських жінок» (Сімферополь, 1994 р.). Вони відображали загальну тенденцію у діяльності традиційних жіночих організацій - відродження національних культур, розвиток жіночої ініціативи із захисту прав жінок, інтересів сім'ї, материнства й дитинства, здійснюють інформаційну та психологічну підтримку жінок. Національні жіночі клуби створюються також при товариствах та асоціаціях різних культурних товариств. Прикладом таких жіночих клубів є «Жіночий клуб «Ізелік» при асоціації тюркомовних народів України та Жіночий клуб «Суомі» при Київському товаристві культури фіно-тюрських народів.До традиційної групи жіночих організацій відноситься «Спілка жінок України». Вона створена на основі жіночих рад - єдиної жіночої організації, яка існувала за радянської політичної системи. Тоталітарному режиму властивий контроль над усіма сферами життя суспільства. За таких умов система жіночих рад як громадських організацій формально існувала та фактично не мала самостійності. Жіночі ради перебували під впливом комуністичної партії, що визначило їхні функції. Жіночі ради не відігравали роль виразника інтересів жінок. Навпаки, через жіночі ради партія-держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної приналежності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Маючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи неможливість існування старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х - на початку 90-х років, керівництво жіночих рад у вересні 1990 року виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990-1992 рр. стали періодом структурного переоформлення системи жіночих рад. За цей час були проведені регіональні конференції в усіх областях України і період структурного оформлення організації завершився реєстрацією Мінюстом України у 1993 р.

За словами голови СЖУ Марії Орлик, головними завданнями організації, стали: а) досягнення рівності жінок та чоловіків; б) захист жінок в умовах ринку; в) сприяння створенню та розвитку жіночого малого бізнесу та ін. Організаційна структура СЖУ не передбачає індивідуального членства і складається з обласних, міських, районних та первинних жіночих рад.

Організація СЖУ є співзасновником СП «Калина», що успішно працює на ринку України. З 1992 р. діє Координаційна Рада жінок-підприємниць при СЖУ. Іншим важливим видом допомоги жінкам і безробітним є створення різних жіночих тренінгів для перекваліфікації і підвищення фахових знань у підприємництві. У 1995 р. «Спілка жінок України» започаткувала Центр «Ділова жінка. Основи підприємницької діяльності», де за два роки пройшли перенавчання понад 300 жінок, значна частина яких організувала власну справу.

Різноманітна за змістом економічна діяльність жіночих рад в різних регіонах України. Так, Судакська районна жіноча рада створила експериментальний клуб «За права жінок», головною метою якого стало залучення жінок-лідерів та їх підготовка до роботи у малому бізнесі. Херсонська обласна рада жінок співпрацювала з виробничо-комерційною фірмою «Галина». На основі Луганської жіночої ради у кінці 1994 р. створено Клуб ділових жінок з метою об'єднання зусиль жінок-підприємниць.

Значну увагу СЖУ приділяє благодійному напрямку діяльності: проведення для дітей сиріт Міжнародних фестивалів «Музи і діти», свята святого Миколая, допомога оздоровленню дітей та ін. СЖУ постійно бере участь у теле і радіомарафонах, надає допомогу дитячим творчим колективам, людям похилого віку, які живуть в інтернатах, жінкам-ветеранам Великої Вітчизняної війни, окремим відвідувачам, які потрапили у скрутне становище. СЖУ підтримує тісні контакти з законодавчими, урядовими та президентськими структурами, з засобами масової інформації - жіночим журналом «Жінка», телебаченням (особливо в регіонах), видає свою газету «Я, ти, ми», організує зустрічі з жінками-депутатами. Організація проводить значну роботу по обговоренню зауважень до проекту нової Конституції України. У листі до Президента СЖУ наголосила на необхідності внесення до Основного Закону статті про гендерну рівноправність.

Б) Соціально-орієнтовані жіночі організації

До другої групи жіночих організацій відносяться організації соціально орієнтовані. Їх створення було відгуком на пекучі соціальні проблеми, викликані змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після розвалу Радянського Союзу. Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об'єдналися в організовану групу, було проходження юнаками служби в армії. Об'єднання жінок для боротьби за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що прямий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності. Початком формування неформального руху жінок з метою поліпшення справ у радянській армії було об'єднання групи жінок у грудні 1989 р. Вони вдалися до тиску на Верховну Раду СРСР для прийняття поправок щодо відстрочення служби студентам вузів. 31 травня 1990 р. був зареєстрований перший в Україні Комітет солдатських матерів (м. Запоріжжя). У той же час у різних містах України були засновані регіональні Комітети солдатських матерів. 14 липня 1990 р. у Запоріжжі відбувся Форум солдатських матерів країни, а 8 вересня об'єднаний установчий з'їзд 12 регіональних комітетів заснував «Організацію солдатських матерів України» (ОСМУ). Координаційну раду організації очолила Людмила Трухманова - голова Запорізького комітету солдатських матерів.Діяльність «Організації солдатських матерів України» (ОСМУ) мала політичний характер. Своєю головною метою ця організація визначила сприяння формуванню національних збройних сил. Активне лобіювання державних органів сприяло тому, що Верховна Рада УРСР у липні 1990 р. ухвалила постанову про впорядкування призову українців за межі республіки. Однак Наказ Президента СРСР від 1 грудня 1990 р. фактично скасував цей юридичний акт. За таких умов ОСМУ почала тісно співпрацювати з громадськими організаціями національно-демократичного спрямування з метою досягнення незалежності України та формування самостійної армії. Підтвердженням цього було звернення Других Всеукраїнських Зборів Народного Руху до народу України «Про службу в армії», під яким поставили підписи «Організація солдатських матерів України», «Жіноча Громада», «Союз Українок». У ньому містився заклик до батьків та матерів з вимогою виконання зазначеної постанови Верховної Ради УРСР.