Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі

В Україні особливе місце в структурі жіночих об'єднань четвертої групи починають займати наукові центри гендерних досліджень. Вони акумулюють досвід участі жінок нарівні й разом з чоловіками у різних сферах суспільства та розробляють науково обґрунтовані програми підвищення їх соціального статусу. Поява таких наукових центрів була зумовлена відсутністю загальноосвітніх програм з жіночої проблематики, а також невизнаністю гендерних проблем у науковому середовищі. Саме жінкам-науковцям належала визначальна роль в усвідомленні важливості зміни соціально-політичного та економічного статусу жінок в українському суспільстві. Теоретичні розробки жінок-учених, що спрямовані на комплексний гендерний аналіз становища жінок і чоловіків, дослідження історично-обумовлених причин їхньої гендерної нерівності, вивчення гендерних проблем соціального буття стали основою для нового розуміння гендерних відносин у соціумі «українське громадянське суспільство».

Першим досвідом узагальнення наукових розробок з гендерної проблематики були науково-практичні конференції, проведені на базі Одеської державної академії харчових технологій «Жіночий рух в Україні: історія та сучасність» (1994) та «Жінки України: сучасний статус та перспективи» (1995). Заява учасників конференції на адресу Президента України, Голови Верховної Ради та Висновки і Рекомендації стали спробою комплексного розгляду проблем жінок в Україні, вказали на нагальну необхідність створення національного механізму забезпечення прав жінок, контролю за реалізацією державних програм, спрямованих на поліпшення їх становища.

Мережа наукових центрів вивчення жіночої та гендерної проблематики не є досить розгалуженою, оскільки потребує значного накопичення знань. Ефективність таких центрів можлива за умови, коли вони створюються у відповідності до наукових інтересів жінок. За таким принципом було створено у 1995 р. «Всеукраїнський центр інформації та соціально-економічної адаптації», який об'єднав учених з метою створення можливостей для зростання професійного рівня жінок у нових економічних умовах та сприяння соціально-економічній адаптації жінок у ринкову економіку країни.

Харківський центр гендерних досліджень об'єднав науковців, що вивчають філософський аспект місця і ролі жінки в суспільстві та філософські витоки фемінізму. Членкині центру започаткували практику виїзних гендерних шкіл в Україні, перше навчання у якій відбулося у травні 1997 р. у Форосі. До навчання у школі були запрошені вчені, викладачі Києва, Сум, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці, які займаються жіночими та гендерними дослідженнями і здатні започаткувати та вдосконалювати гендерні програми у навчальних закладах, реально впливати на зміну гендерних відносин шляхом викладацької, виховної та громадської діяльності. Значний науковий інтерес представляють роботи центру: учбовий посібник «Теория и история феминизма» під редакцією І. Жерьобкіної (Харків, 1996 р.), монографія І. Жерьобкіної «Женское. Политическое. Бессознательное. Проблемы гендера и женское движение в Украине (Харків, 1996 р.), Гендерні дослідження (Випуск 1-3), колективна монографія «Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике” (1999 р.).Розвиток гендерних досліджень та їх введення у навчальні програми з метою викорінення сексистських стереотипів у гуманітарній освіті та утвердження гендерного світобачення покладено в основу діяльності Одеського наукового центру жіночих досліджень (ОНЦЖД), створеного на базі працівників кафедр історії та філософії Одеської державної академії харчових технологій. Історія діяльності центру розпочалася восени 1994 р., коли вчені та викладачі Одеси об'єдналися в неформальну групу для створення навчальних програм, посібників, методичних рекомендацій з гендерної проблематики. Надзвичайно вагомим внеском вчених Одеси стало проведення в 1994 і 1995 рр. двох Міжнародних конференцій, публікація їх матеріалів. З 1996 р. ОНЦЖД діє як неприбуткова науково-дослідна та культурно-просвітницька організація. Центр здійснює роботу з підготовки кандидатських дисертацій та написання монографій, довідників, проводить круглі столи, співпрацює з ученими, які займаються гендерними проблемами. У грудні 1997 і 1999 рр. ОНЦЖД спільно з Гендерним бюро ПРООН провів Наукові Жіночі Студії. Здобутком центру стала монографія Людмили Смоляр «Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст.: сторінки історії» (Одеса, 1998 р.), “Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні” (1999 р.).

На проведення та популяризацію результатів досліджень з гендерної проблематики, консультування жіночих громадських організацій та управлінських структур спрямовує свою діяльність Київський дослідний консультативний гендерний центр. Окрім видання програм спецкурсів з гендерної та феміністичної проблематики, центром підготовлений підручник для вузів “Основи гендерного підходу”, книга Наталі Лавриненко “Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный аспект) (1999 р.). В лютому 1999 р. розпочав свою роботу Київський інститут гендерних досліджень, діяльність якого спрямована на об'єднання викладачів вищих учбових закладів, учених науково-дослідних інститутів та інших установ Києва для практичного втілення ідей гендерної рівності в українському суспільстві.

Для поліпшення становища жінок у суспільстві, шляхом теоретичних досліджень і впровадження ідей гендерної рівності в навчально-виховний процес шкіл, вузів, у червні 1999 р. був створений Київський науково-освітній гендерний центр.