Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі

Прикладом співпраці, координації зусиль жіночих організацій та Київської міської державної адміністрації став Київський міський центр по роботі з жінками, що проводить діяльність при фінансовій підтримці Жіночого консорціуму ННД-США. В центрі, що розпочав свою діяльність у березні 1998 року, працюють п'ять жіночих організацій, які прагнуть залучити жінок до активної громадської роботи та активізувати жіночий рух щодо ліквідації всіх форм і проявів дискримінації жінок шляхом усвідомлення ними своїх прав, реалізації свобод у всіх сферах життєдіяльності суспільства.Отже жіночі організації України здійснюють реальні кроки до координації зусиль, однак діалог відбувається поки що складно. Він вимагає інституційних форм, і організація та проведення 20 березня 1999 р. Установчого з'їзду Національної Жіночої Ради засвідчує, що лідери шести жіночих організацій (міжнародних, всеукраїнських) врешті дійшли певної згоди. Між тим факт проголошення Національної Жіночої ради - це лише початок непростого шляху до співпраці, який вимагає від засновниць усвідомлення як значущості цієї акції, так і відповідальності перед жіноцтвом України. Саме від моральних орієнтирів засновниць нової організації, від засвоєння ними демократичних цінностей та норм, прозорості діяльності тощо буде залежати майбутнє Національної Жіночої Ради. В протилежному випадку Національна Жіноча Рада має перспективу перетворитися в чергову структурну надбудову, що серйозно зашкодить не тільки молодому жіночому руху, але й утвердженню гендерних відносин та паритетної демократії в Україні.

VІІ. ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОРГАНИ ВЛАДИ: ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГУ

Сьогодні вже склалася певна практика взаємодії жіночих організацій та органів виконавчої влади, яка реально була зафіксована такою акцією, як Всеукраїнський конгрес жінок “Жінки на порозі ХХІ століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку”(21-23 травня 1998 р.). Реалізація спільних проектів та програм Міністерства сім'ї та молоді з неурядовими жіночими організаціями засвідчила формування паритетного діалогу жіночих організацій і органів влади. Так, спільно з Міжнародним жіночим правозахисним центром “Ла Страда-Україна” втілена в життя всеукраїнська програма запобігання торгівлі жінками. Ряд спільних програм на виконання стратегічної цілі “Жінка і здоров'я” здійснювався спільно з Міжнародною організацією “Жіноча Громада”. Разом з Союзом Українок реалізувалися проекти культурно-просвітницького напрямку, зокрема, підготовка свята “День Матері”, Християнського свята Святого Миколая, Шевченківських днів. Успішно здійснювалася спільна програма “Реалізація в Україні прав жінки з обмеженими можливостями”, яку координував інформаційно-реабілітаційний центр “Любомира”. Співпраця жіночих організацій і державних органів знайшла свою реалізацію у діяльності Координаційної ради при Міністерстві сім'ї та молоді. Утвердженню принципів гендерної рівності сприяло створення у 1998 р. при Міністерстві Ради Рівних Можливостей (Гендерна Рада), яка тісно співпрацювала з Програмою “Гендер в розвитку” ПРООН та Гендерним Бюро.

Утім, відзначаючи певні успіхи у співпраці жіночих організацій та органів влади, слід підкреслити, що контакти ці здебільшого мають випадковий, непрогнозований за результатами характер. Такі зв'язки базуються на особистих контактах і не мають публічного легітимного характеру. В той же час встановлення діалогу вимагає:

• чіткого визначення інтересів і можливостей як з боку жіночих організацій, так і з боку держави;

• утвердження принципу партнерства;

• відповідної законодавчої бази, яка б регулювала різні форми на інституційному, функціональному та законодавчому рівнях

Останні роки спостерігається активізація діяльності жіночих організацій у формуванні діалогу з законодавчою владою. Жіночі організації використовують такі важелі як внесення змін у законопроекти через народних депутатів, здійснюють експертну оцінку документів, виступають ініціаторами нових законопроектів, приймають участь у складанні звітів і альтернативних доповідей про дотримання Україною міжнародних договорів та Конвенцій ООН.

Так, долаючи “охоронний підхід” до жінок, який розглядає їх як об'єктів патерналістського впливу й захисту з боку держави, ініціативна гендерна група Верховної Ради підготувала проект закону “Про державне забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок”. Автори законопроекту виходять з того, що Україна, обравши демократичний шлях розвитку має спрямувати правотворчу і державну діяльність на творення гендерної демократії, паритетності у відносинах чоловіка і жінки у всіх сферах суспільного життя та приймати всі акти, виходячи з цього параметру. Закон, що зумовлений потребами упорядкування гендерних принципів і який, у разі його затвердження, міг би вивести Україну на рівень найбільш цивілізованих країн, на жаль, не знайшов відгуку в народних-депутатів. Гендерні стереотипи, а також низький рівень лобіювання жіночими організаціями своїх інтересів при проходженні законів суттєво перешкоджають формуванню партнерського діалогу з владними структурами.Поки що не працює діалог жіночих організацій і жінок-депутатів. Утім, у цьому діалозі намітилися позитивні тенденції до взаєморозуміння. Так, якщо жінки-депутати Верховної Ради 12, 13 скликання не брали до уваги жіночий рух і самі виступили проти створення жіночої фракції, то жінки-депутати 14 скликання стали уважніші до діяльності жіночих організацій. Сьогодні майже кожна жінка-депутат відчує необхідність співпраці з жіночими організаціями, певною модою стало створення власних жіночих організації чи партій. Не можна однозначно оцінити цю тенденцію, яка має як позитивні, так і негативні сторони. І вже від самих жіночих організацій, від розмаху їх діяльності буде залежати результат цієї співпраці: чи буде сформований паритетний діалог, чи організації стануть інструментом для жінок-політиків у досягненні їх власного політичного олімпу.