Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі

ІV Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995) та участь жіночих організацій України в її діяльності суттєво вплинули як на розвій самого руху, так і трансформацію свідомості жінок. Жінки стали значно активніше засвоювати технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі структурами влади та партнерами по “третьому сектору”, вчилися укладати спеціальні угоди і створювали ланцюги громадянських ініціатив. Причому з найгостріших соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачає ні сил, ні доброї волі. Це такі проблеми, як насилля, включаючи насилля в сім'ї та зґвалтування, дитяча безпритульність, наркоманія, торгівля жінками й дітьми і т.п.

Отож, загалом можна чітко визначити три етапи, які пройшов жіночий рух. Це етап саморефлексії, визначення завдань та цілей діяльності. Другий етап характеризувався пошуком шляхів взаємодії зі структурами державної влади і партійно-політичної системи. Самовизначення в контексті громадянського суспільства, оволодіння його прийомами і способами діяльності стали важливими рисами третього етапу. А пошук ідентичності - власних цілей та способів впливу на суспільство, власної стратегічної лінії пов'язує ці етапи в одне ціле і дозволяє говорити про жіночий рух як про соціальне явище.

Сьогодні в Україні вже нараховується понад 700 жіночих організацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Жінки рядом акцій заявили про себе як реальну силу. І все ж слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Вона стоїть перед рядом завдань, серед яких першочерговими є:

• формування ідеології жіночого руху України;

• утвердження жіночого руху як суб'єкта соціального й політичного творення.

ІІІ. ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ЖІНОЧОГО РУХУ УКРАЇНИ

З кожним роком зростає кількість та чисельний склад сучасних жіночих організацій. Згідно з цільовими установками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху і українське суспільство в цілому умовно можна виділити чотири групи жіночих організацій.

А) Традиційні жіночі організації

До першої групи відносяться такі жіночі організації, які можна визначити як історичні або традиційні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли в різні історичні періоди і на різних теренах України. В цю групу увійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом навіть і на діаметрально протилежних, що є свідченням драматизму історії української державності.На чітко визначених національно-культурних позиціях будує свою діяльність «Союз Українок», що відновив роботу з кінця 80-х років у західних областях, а згодом і на всій території України. Проблеми поліпшення становища жінок «Союз Українок» пов'язує з національним відродженням, з творенням національної самостійної держави та громадянського суспільства. В умовах бездержавності реальна рівноправність між жінками та чоловіками, на думку організації, неможлива. Основна мета організації - спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження та утвердження в суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу. Статут «Союзу Українок», прийнятий на Всеукраїнському установчому з'їзді у грудні 1991 р., визначив організацію як благодійну та громадсько-просвітницьку.

«Союз Українок» проводить широку культурно-просвітницьку роботу, відзначає національні свята та пам'ятні дні. В усіх містах, де створені осередки організації, з 1989 р. відзначається “День Матері”, працюють недільні релігійні школи для дітей, проводяться щорічні педагогічні читання, присвячені науковій спадщині С. Русової та ін. У 1993 р. у Львові відкрилася бібліотека «Союзу Українок», де представлені книжки та документи з питань українського жіночого руху. Широкого розголосу набули науково-практичні конференції «Союзу Українок» - «Жінка у боротьбі за волю України» (Львів, грудень 1990 р.); «Жінка і демократія» (Київ, липень 1993 р.), що була проведена разом з СФУЖО; «Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє» (Дніпропетровськ, листопад 1995 р.).

«Союз Українок» підтримує зв'язки з представницями українських товариств у Вірменії, Естонії, Росії, Якутії. Організація має своє представництво в керівництві Української Всесвітньої Координаційної Ради і є її колективним членом. «Союз Українок» був учасником Міжнародної конференції в Празі, організованої ЮНЕСКО, Гельсінської громадської Асамблеї в Братиславі, жіночої конференції у Фрайбурзі та багатьох інших. 5 жовтня 1992 р. організація «Союз Українок» була прийнята до Міжнародного Альянсу Жіночих Організацій.