Суб’єкти сучасної Української політики в Інтернет та вплив мережі на формування їхнього політичного іміджу
В образі Івана Степановича найбільш високу оцінку одержали такі риси образа, як патріотизм відкритість і авторитетність. Нейтральну оцінку журналісти поставили харизматичності керівника Верховної Ради.
Середню оцінку одержали реформаторство, інтелектуальність і патріотизм Івана Плюща. Здатність спікера стати політиком нового покоління найчастіше оцінювалася як нульова.
Олександр Волков
Олександр Михайлович одержав досить високу оцінку харизматичності і максимальну - авторитетності. У той же час по патріотичності і відкритості в нього навряд чи не найнижчі показники.
Середню оцінку одержали такі риси, як реформаторство, інтелектуальність професіоналізм і здатність стати політиком нового покоління.
Хто ж перший ?
Результати дослідження образів політиків показали, що лідируюче положення по сукупній оцінці різних характеристик безсумнівним лідером є прем'єр-міністр Віктор Ющенко. Він лідирує практично за всіма показниками, уступаючи в харизматичності лише Наталії Вітренко. Безсумнівними патріотами вважаються Леонід Кравчук і Леонід Кучма. По чесності і відкритості перед усіх, після прем'єра, члени його кабінету - Юрій Єхануров і Сергій Тігіпко.
По авторитетності позиції прем'єр-міністра і Президента безсумнівні. Реформаторами і професіоналами залишаються практично всі члени уряду, відповідаючи і чеканням «політиків нового покоління». До розряду інтелектуалів експерти віднесли Віктора Ющенко, Сергія Терьохіна і Сергія Тігіпко. Політик з найбільш стійким образом - Олександр Мороз.
Така оцінка українських політиків - одна з перших, однак можна сподіватися, що даний тип періодичного дослідження стане важливим інструментом незалежної оцінки образів українських політиків, адже образ політика - єдина реальність, що пізнають виборці, що роблять свій вибір. суб'єкти але тут ми бачимо лише, так би мовити, їх “пасивну” наявність. Цей рейтинг було проведено перед виборами і більше не було повторено, хоча в цьому був би певний сенс. І взагалі то відображення політичного життя країни в мережі на мою думку позитивним чином вплинуло б на розвиток Української політики як такої. До того ж самого висновку прийшов “Комітет виборців України”, який створив портал (до речі, перший дійсно політичний) «Політична Україна». Цей портал є частиною інформаційного проекту, який втілюється в життя КВУ при сприянні Британського посольства. Адреса цього порталу www.polit.com.ua. Даний сервер містить довідкову та інформаційну частини, на яких усі користувачі мережі Інтернет, а найперше політики, громадські діячі, журналісти, зможуть знайти майже усю потрібну інформацію, що стосується політичного життя держави, щоденних новин про діяльність Верховної Ради, та регіональних новин. Щодо довідкової частини, то на ній міститься інформація про всеукраїнські, регіональні громадсько-політичні організації, партії, довідки про підприємства, засоби масової інформації, і персоналії (тут ми знову бачимо ту «пасивну» наявність, хоча і інформації поданої там не так багато). Особливість “Політичної України” полягає у тому, що кожен бажаючий може занести власне повідомлення в будь-який розділ. Загалом, сервер “Політична Україна” серед подібних довідково-інформаційних всеукраїнських порталів у рейтингу відвідуваності займає друге місце.Отже, на перший погляд здається, що в сучасному політичному Уанеті «лиць» немає. Але чи це дійсно так? Після досить таки кропіткого пошуку мною було знайдено декілька сайтів наших Українських політиків. Але, нажаль, їх не так багато як того не стільки хотілося б, скільки було б потрібно, та ще й досі поява нових викликає певні почуття у українських журналістів. Як, наприклад, тоді, у жовтні минулого року, коли відгукнувшись на появу сайта (але, скоріше, не сайту а просто інформаційної сторінки) Євгенія Марчука в Інтернет, газета (а скоріше навіть Веб-видавництво) "День" процитувала його слова: "Прихід в Інтернет українських політиків зробить її (політику) більш відкритої і доступний рядовим громадянам країни, а також змусить політиків зрозуміти, що вони знаходяться перед усім світом і повинні бути готові відповідати на будь-які питання". Тоді багато говорили про поширення практики використання Інтернет для публікації "гарячих" матеріалів, що "поява Інтернет знаменувала зникнення тоталітаризму як теоретичної можливості для суспільств, що досягли визначеного рівня економічного і технічного розвитку". З тих пір пройшло вже декілька років, чималий термін. Але чи багато було зроблено з того, що було пророчено? На жаль, владу імущі, виявилися байдужі до можливостей, наданих Інтернетом. З політиків першої десятки у 1998 році, власні інформаційні ресурси в мережі мав, слідом за Марчуком (сайт якого виник першим), тільки Мороз. Про що говорити, якщо ще й досі не вийшов сайт адміністрації Президента, який вже другий рік знаходиться у стадії розробки. Відповідні служби Верховної Ради демонструють куди більший професіоналізм в цьому плані, бо сайт Верховної ради виник чи не найпершим серед українських політичних сайтів.І ось виникає питання: навіщо нам численні і недешеві структури на зразок Національного агентства по інформатизації. По мережі йде чутка, що сайт Леоніда Кучми вже готовий і обійшовся він бюджету у 120 тисяч доларів, але адміністрація ніяк не визначиться зі змістом - яку інформацію можна розміщати, а яку - ні. Важко не погодитися з думкою, що головна причина байдужості українських політиків до Інтернет у наступному: "за для відщипування “діточкам на цукерки" від бюджетних потоків Інтернет не потрібний. Там роль грають зовсім інші механізми..." (“День”). Відкритість, органічно властивий Інтернет, більшості наших політиків і даром не потрібна, навіть шкідлива. І тон тут, як ні сумно, але доведено фактами, задає сам Президент.