Суб’єкти сучасної Української політики в Інтернет та вплив мережі на формування їхнього політичного іміджу

Я вважав за необхідне зупинитися на цьому матеріалі для того, щоб подати приклад інформації поданої на цьому ресурсі, представнику, як вже було зазначено, першої десятки найкращих. Але насправді тут можна знайти не лише вузько політичні події. От, наприклад, тут же міркування Сергія Дацюка про те, «звідки є пішла» українська мова з усіма своїми проблемами. На думку автора, «проблема української мови вийшла на передній план ідеологічної боротьби з політичних міркувань конкретного історичного періоду — вона продиктована відторгненням України від радянської імперії. Але відтоді, як це відторгнення сталося, сама мовна проблема змінює свої ідеологічні контури й виявляється вкоріненою в глибинні основи культури». Використовуючи принципи лінгвістичного аналізу, автор принагiдно визначає, хто такий українець: «нормальною ситуацією в Україні вважається вільне володіння, вільний перехід з мови на мову (англійську, російську, українську) десятки й сотні разів на день. Українець — це людина, котра володіє двома слов’янськими мовами й ще якоюсь європейською». Оце так «матерые человечища»: в нашому житті пощастить, якщо зустрінеш людину, яка грамотно спілкується хоча б однією мовою. А тут таких собі «українців» доволі багато у віртуальному політпросторі! Але, напевно, ця каста ретельно переховується, тому що іншим українцям про підвид «українців», описаних С. Дацюком, нічого не відомо.

Крім того, хоча ми й не здогадуємося, але насправді ми перебуваємо напередодні великого стрибка в глибини світової цивілізації: «Україна більш готова до приходу англійської мови в країну, ніж Росія, оскільки в моральному плані українцеві легше пережити засилля англійської мови, ніж російської». Не інакше як найближчим часом на нас чекає хвиля вимог ввести в країні англійську мову як державну. Тому що морально підготовленому «пересічному українцю» незабаром набридне переходити сотні разів на день з чудової англійської на не менш чудовий суржик.

Стаття по-своєму звичайно корисна й гарно написана, але чи є вона умісною на сайті присвяченому політичному життю країни, та ще й в розділі «Новини» - це ще питання. Все ж зростання аудиторії Уанету неминуче позначається на збільшенні кiлькостi відвідувань як мережевих, так і оф-лайнових ЗМІ, що мають web-версії. Так, за півтора року після створення мережевої версії «Дня» (3 квітня 1998 року) її аудиторія збільшилася з декількох сотень відвідувачів до двох тисяч. Максимальне число відвідувачів на сайті «Дня» було зареєстроване 26 жовтня 1999 року — 2195. Цей показник тривалий час не могло побити жодне мережеве видання. Найцікавішим є те, що мережеву версію «Дня» більше читають у США, ніж в Україні: число відвідувачів із комерційних та освітніх установ Сполучених Штатів становить 19,62%, а з України — 16,09%. «День» в Інтернеті читають не лише в Європі, Америці й Росії, але й в таких «екзотичних» країнах як Індонезія, Домініканська Республіка, Кувейт, Нігерія та інші. І так само стосовно рейтингу більшості політичних ресурсів. Отже виникає цілком слушне питання – якщо й створюється політичний ресурс, то яка є вірогідність того, що він знайде свою аудиторію, а якщо розглянути це питання в трохи вужчому аспекті – чи знайде відвідувач сайту присвяченого конкретній людині – політику ту інформацію заради якої він туди прийшов, і яке враження створить те, що він зможе там прочитати. Тобто наскільки впливає Інтернет на створення іміджу окремо взятого політика?

3. Сучасні політики в Інтернеті та закономірності їх приходу до мережі.Будь яка людина звичайно піклується про те, як його оцінюють інші. Тим більше, якщо він - публічний політик. Усілякі рейтинги популярності за останні роки вже порядком набридли. Тим більше ті, котрі зроблені мало- професійно і часто виглядають ангажованими й упередженими. На початку червня відбулася презентація нових підходів у дослідженні українських політиків, організована київським Агентством Гуманітарних Технологій. Як акцентували організатори, Агентство спробувало зробити принципово інше, чим просте визначення рейтингу. Головною задачею їхнього дослідження було проаналізувати образ політика через ряд обраних характеристик і оцінити образи сьогоднішніх політиків по цих характеристиках шляхом опитування більш п'ятдесятьох головних редакторів і журналістів ведучих київських видань.

Усього було оцінено 26 відомих політиків, що найбільше часто згадуються в пресі. Тут я навожу лише перших трьох з них:

Леонід Кучма

Лідируючою рисою образа є авторитетність. Крім того, найчастіше одержувало вищу оцінку реформаторство Президента. Учасниками опитування також високо був оцінений патріотизм і професіоналізм Леоніда Кучми.

Нейтрально оцінювалися інтелектуальність і харизматичність цього політика. Досить низьку оцінку одержала відкритість Леоніда Даниловича і здатність стати політиком нового покоління.

Іван Плющ