Українські політичні партії та організації на Україні кінця ХІХ – початок ХХ століття

їнськими марксистськими партіями. У взаєминах із Російською соціал-демокра-

тичною партією українські марксисти знайшли підтвердження своїм давнім підоз-

рам — а саме тому, що російські революціонери поділяють із царським урядом

схильність до централізму. Раз за разом, коли РУП намагалася налагодити з Ро-

сійською соціал-демократичною партією робочі стосунки, обговорення тих чи інших

питань завжди заходили в глухий кут через небажання надати українській органі-

зації автономного статусу. Зате з Польською соціалістичною партією й особливо

з єврейським Бундом РУП підтримувала прекрасні стосунки. Це відбивалося у кри-

тиці з боку РУП дискримінації євреїв в імперії, а також у підтримці Бундом намагань

українців добитися автономії в складі Російської соціал-демократичної партії.

Помірковані. РУП не лише поклала початок іншим партіям, а й змусила помірко-

ваних українців, об'єднаних в УЗО, до кроку, якого вони довго уникали. У 1904 р.

з ініціативи Євгена Чикаленка УЗО проголосувала за перетворення на ліберальну

партію, що ставила метою встановлення конституційного правління, проведення со-

ціальних реформ, здобуття повних національних прав для українців у межах федера-

тивної Російської республіки. Зробити цей крок значною мірою штовхали побою-

вання, що молоді, радикально настроєні соціалісти, підпорядкувавши собі україн-

ський рух, спрямують його в таке річище, де буде важко пливти респектабельним

професорам, урядовим чиновникам та земцям. Як і належало чекати, навколо цього

стали виникати ідеологічні сутички й фракційні розколи. Щоб заспокоїти своїх

лівих членів, ліберальна партія перейменувалася на Українську радикально-демо-

кратичну партію. Але попри зміну назви вона за суттю лишалася ліберальною пар-

тією, дуже подібною до російських кадетів.

Таким чином, до 1905 р. український рух значно зріс. У ньому розвинувся цілий

ряд партій, що пропонували широкий діапазон способів вирішення національних,