Українські політичні партії та організації на Україні кінця ХІХ – початок ХХ століття

виразником їхніх поглядів виступав Мар'ян Меленевський) хотіли, щоб РУП відки-

нула свою національну орієнтованість, ставши автономною організацією Російської

соціал-демократичної партії, що представляла б усіх робітників України, незалежно

від їхньої національності.

Тепер слід коротко зупинитися на фракціях. Радикально настроєна інтелігенція

вела запеклу боротьбу з царським самодержавством, яке перешкоджало форму-

ванню атмосфери толерантності, необхідної для відкритого й спокійного обговорення

різноманітних думок. Ця боротьба не давала розвинутися таким західноєвропей-

ським засадам, як мистецтво політичних компромісів і правління більшості. Відтак

на всіх ділянках революційного руху поширеним явищем стала фракційність. Коли

одна група революціонерів не погоджувалася з іншою, вона, як правило, залишалась

на своїх позиціях, фанатично звинувачуючи ідеологічних опонентів у кращому випад-

ку в дурості, а в гіршому — в реакційності. Тоді, впевнена в своїй правоті, ця група

рвала зв'язки з первинною організацією й засновувала власну фракцію. Часто пре-

зирство до колишніх товаришів було таким же сильним, як і ненависть до царського

режиму.

Українці не являли собою якогось винятку в цій тенденції, про що свідчать розколи, які виникли в РУП. У 1902 р. під впливом націоналістичних настроїв Міхнов-

ського від партії відкололася невелика група й заснувала крихітну за чисельністю

Українську національну партію. Через два роки з РУП вийшла значна частина її чле-

нів, що підтримували Меленевського, й приєдналася до російських соціал-демокра-тів. Фракція Меленевського (вона називалася «Спілка») мала за мету перетвори-

тися на марксистську партію на Україні у складі російської організації. Ті, що

лишилися в РУП, перейменували себе на Українську соціал-демократичну робіт-

ничу партію й надалі намагалися поєднувати марксизм і націоналізм.

Характерним аспектом діяльності РУП були її стосунки з іншими неукра-