Погляди на природу держави і влади в “Тюремних зошитах” Антоніо Грамші
У зв'язку з цим Грамші проводить спеціальне дослідження розвитку раціональних методів виробництва й особливо системи Тейлора в Сполучених Штатах Америки. Успішне застосування таких методів у цій країні він зв'язує з відсутністю там залишків від феодалізму паразитичних шарів дрібної буржуазії. У цьому змісті Європа, і зокрема Італія, виявляється в невигідному положенні. Вона приречена на відставання і підпорядкування Сполученим Штатам, чи ж вона повинна буде "раціоналізувати" свою демографічну структуру. Але для фашизму це буде означати підрив його гегемоніальної системи.
Інтелігенція, як організатор соціально-політичної діяльності
Отже я розглянув проблематику політичної боротьби і революції з погляду співвідношення класових сил, державних і недержавних організацій. Залишається ще один важливий аспект: співвідношення керівників і керованих усередині кожного класу і насамперед усередині пролетаріату. Це питання про те, хто і як організує клас у соціально-політичній діяльності, питання про співвідношення стихійності і свідомості, мас і вождів, класу і його партійного авангарду. Для Грамші це проблема інтелігенції, що переходить у проблему партії.
Дослідження інтелігенції, її ролі в суспільному розвитку, у класовій боротьбі, у революції - особлива заслуга Грамші. Він виходить з того, що інтелігенція не є окремий клас: '...не існує незалежного класу інтелігентів - кожна соціальна група має власний прошарок інтелігентів чи прагне створити її". Інше вихідне положення - це те, що інтелігенція виділяється не тому, що вона займається інтелектуальною діяльністю, а тому, що в системі суспільних відношень вона виконує визначені соціальні функції. " Можна було б затверджувати, - пише Грамші, - що всі люди є інтелігентами, але не всі люди виконують у суспільстві функції інтелігентів". Так для чого ж існує інтелігенція? Чому такий прошарок виділяється в різних класах? Справа в тім, пояснює Грамші, що клас не може відокремитися, стати незалежним без організації, а організація не існує без організаторів. Такими організаторами, керівниками в практичному і теоретичному відношенні і є інтелігенти.
Верхівка інтелігенції - це теоретики, ідеологи. Вони виробляють ідеї, що дають можливість класу усвідомити себе, а потім і вийти за "економічно корпоративні" рамки й осмислити свої інтереси як співпадаючі деякою мірою з інтересами деяких інших класів і, нарешті, усього суспільства. Інші шари інтелігенції поширюють ці ідеї і практично організують даний клас і його зв'язки з іншими класами. Знову таки використовуючи військову термінологію, Грамші порівнює інтелігенцію з офіцерами й унтер-офіцерами в армії.
Тут знову ми зустрічаємося з розширенням понятті: "Я дуже розширюю поняття "інтелігенція", не обмежуючи загальноприйнятим поняттям, що має на увазі тільки видатних представників інтелігенції"5, - пише Грамші в згадуваному вужу листі до Тетяни Шухт. У це розширене поняття включаються, не тільки письменники, художники, філософи й інші діячі культури, але і священнослужителі, медичний персонал, інженери і техніки, адміністративно-керівний персонал і т.д. "Інтелігенти, - указує Грамші, - служать "прикажчиками" пануючої групи використовуваними для здійснення функцій, підлеглих задачам соціальної гегемонії і політичного керування...". Діючи в рамках цивільного і політичного суспільства, інтелігенти є "функціонерами" надбудови.
Однак далеко не всі інтелігенти безпосередньо зв'язані з існуючими класами. З погляду цього зв'язку Грамші підрозділяє їх на дві основні групи - "органічна" і "традиційна'' інтелігенція. "Органічна" інтелігенція створюється тим чи іншим класом, і вона безпосередньо з ним зв'язана. До неї відносяться, наприклад, техніки, економісти, організатори нової культури і нового права, що створюються буржуазією. "Традиційна" інтелігенція - це інтелігенція, що залишилася від попереднього суспільного ладу (де вона була "органічною" інтелігенцією якогось класу). Самий типовий приклад такої інтелігенції, по Грамші, це служителі церкви (при феодалізмі вони були зв'язані з земельною аристократією).Продовжуючи визначену культурну традицію, представники "традиційної" інтелігенції звичайно уявляють себе незалежними від соціально-політичних сил сучасності (і тут, згідно Грамші, можна доглянути корені філософського ідеалізму). Однак традиція розвивається, наповняється новим змістом, будучи об'єктом боротьби між класами. Для класу, що йде до панування, важливо залучити на свою сторону "традиційну" інтелігенцію. Він починає зусилля для її "ідеологічного" завоювання й асиміляції, і ці зусилля тим більше успішні, чим швидше цей клас формує одночасно свою власну "органічну" інтелігенцію. Справа в тім, що "інтелігенції, що належить до класу, що історично (і реально) прогресивний, властива в даних умовах така сила тяжіння, що в кінцевому рахунку вона підкоряє собі інтелігенцію інших соціальних груп..."2.
Нагадаємо, що в роботі "Деякі аспекти південного питання" Грамші вже починав досліджувати роль інтелігенції у формуванні класових союзів, показавши, що вона складає "кістяк" аграрно-індустріального блоку в Італії. У "Тюремних зошитах" він здійснює широке порівняльно-історичне дослідження розвитку інтелігенції в різних країнах насамперед з погляду її відносини до різних класів і до широких народних мас. У центрі його уваги як і раніше проблема гегемонії, що без інтелігенції просто не може здійснитися.