Погляди на природу держави і влади в “Тюремних зошитах” Антоніо Грамші

ПЛАН:

ВСТУП

ДЕРЖАВИ, ПАРТІЇ І ВЛАДА

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ, ЯК ОРГАНІЗАТОР СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ГЕГЕМОНІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА:

Вступ

Сьогодні можна з упевненістю сказати, що праці Антоніо Грамші не канули в безодню невблаганного потоку часу, вони і тепер на його стромовині й Антоніо Грамші залишається одним із самих популярних політичних письменників, фігурою, що видається у світовій марксистській культурі. Його роботи переведені на всі основні мови світу, про нього написані десятки книг. Навколо його ідейної спадщини кипить гаряча боротьба, і при цьому суть суперечки нерідко зводиться до питання про марксистсько-ленінське джерело його ідей. Праворуч і ліворуч починаються спроби протиставити Грамші Марксові і Леніну, представити концепції, що розвиваються їм, і ідеї як "розрив" з марксизмом-ленінізмом, і як продовження італійської ідеалістичної філософської культури. Серйозні ж західні дослідники-марксисти, безумовно, визнають марксистсько-ленінське походження концепцій Грамші, але при цьому справедливо підкреслюють, що цінність ідей Грамші складається не в догматичній "вірності" марксизму-ленінізму, а у творчій "єресі". Вірність марксизму-ленінізму завжди складалася в конкретному творчому аналізі конкретної обстановки на основі революційного підходу до цієї обстановки й історика матеріалістичного методу її дослідження. Тому в кожній новій конкретно-історичній ситуації в марксизмі-ленінізмі виникають нові великі ідеї, виробляються нові теоретичні концепції як результат і знаряддя осмислення нового історичного досвіду. Сьогодні ж, Грамші нам цікавий як видатний новатор - теоретик і практик крутих історичних поворотів.

Для Грамші вихідним пунктом його теоретичного аналізу було порівняльне узагальнення досвіду переможної пролетарської революції в Росії і потерпілої поразку революції на Заході. І цей аналіз, здійснений надзвичайно широко і всебічно, став великим внеском у розвиток революційної теорії і революційного руху в Західній Європі. Після поразки революції в Німеччині й Угорщині, після невдалого розвитку революційних події в період "червоного дворіччя" в Італії, після того, як європейський пролетаріат виявився в цілому не в змозі підхопити переможну естафету Жовтневої революції, у Західній Європі наступив період стабілізації капіталізму. Але це була стабілізація в умовах зовсім нової історичної епохи - епохи співіснування і протиборства двох соціальних систем. З одного боку, пролетаріат Росії очолив побудову соціалізму в одній, окремо узятій країні. З іншого боку - імперіалізм гарячково шукав альтернативу пролетарської революції і Радянської влади, шукав її в реорганізації репресивного й ідеологічного апарату, у посиленні державного втручання в економіку, у державно-монополістичному капіталізмі. Серед варіантів цього пошуку відзначимо дві основні моделі: фашистська - для країн, "заражених" революцією, і "новий курс" президента Рузвельта. Функції буржуазного державного апарату, як ніколи раніш, розширилися, значно зросла роль ідеологічного фактору в класовій боротьбі. У рядах міжнародного комуністичного руху зріло розуміння того, що необхідно змінювати стратегію революції у високорозвинених країнах капіталізму: треба переходити, образно виражаючи, від штурму до облоги. Усі ці нові явища стали об'єктом пильної уваги Грамші, і саме йому належить величезна заслуга в теоретичному обґрунтуванні нової стратегії революції на Заході. Це було дійсно нове революційне політичне мислення як закономірний результат творчого розвитку марксизму-ленінізму в новій історичній обстановці. І у всіх шуканнях Грамші був вірний своїй дороговказній зірці - навчанню і справі Леніна.

Оригінальність ідей Грамші визначається також і тим, що він осмислив нову ситуацію, що склалася у світі, на визначеному історичному і національному ґрунті. Тут доречно нагадати відоме положення Леніна, що "усі нації прийдуть до соціалізму, це не відвернути, але усі прийдуть не зовсім однаково, кожна внесе своєрідність у ту чи іншу форму демократії, у ту чи інший різновид диктатури пролетаріату, у той чи інший темп соціалістичних перетворень різних сторін громадського життя"1. Відштовхуючись від цієї думки, сформульованої ще в 1916 році, можна сказати, що теоретична підготовка пролетарської революції в кожній країні на загальній базі марксизму-ленінізму неминуче повинна відбивати ці особливості, а розвиток марксистсько-ленінської теорії харчується додатковими джерелами національної культури і передової суспільно-політичної думки. Так, на розвиток марксизму в Росії істотний вплив зробили ідеї Н.Г. Чернишевського, марксизм-ленінізм на Кубі сприйняв ідеї Хосе Марті.Грамші сприйняв усе передове з попередньої суспільно-політичної думки. Особливо слід зазначити теоретична спадщина Н. Макіавеллі, італійського мислителя, засновника науки про політика, якого дуже високо цінував Грамші. Комплекс ідей Грамші також прийняв політологічну форму, де категорія політики стала основним предметом дослідження і методологічним орієнтиром як у теорії, так і на практиці. Як відзначав соратник і друг Грамші, ініціатор посмертного видання його праць, керівник італійських комуністів Пальмиро Толятті, "Грамші був теоретиком політики, але насамперед він був політиком-практиком, борцем. Його сприйняття політики далеко як від інструменталізму, так і від відверненого моралізму й абстрактного теоретизування. Робити політику - значить діяти для перетворення світу. У політиці міститься, таким чином, уся реальна філософія кожної людини, політика ототожнює в собі суть історії, і для індивідуума, що прийшов до критичного споглядання історії і її задач, що стоять перед ним у боротьбі за її перетворення, вона містить також суть його морального життя"5, а політика як синтез реальної філософії, тобто філософії, вираженої у вчинках, історії і моралі, - от вихідний пункт міркувань Грамші.