Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

активне проведення зовнішньоекономічної діяльності;

розв’язання проблеми ядерної зброї.

Уряд України і Верховна Рада одразу ж заявили, що зовнішня політика України носить відкритий характер і здійснюється на основі принципів взаємодопомоги, рівноправності та невтручання у внутрішні справи інших країн. Вона не висуває жодних територіальних претензій до інших країн і не визнає жодних претензій до себе. Засади її зовнішньої політики ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

Одним з найважливіших напрямків української зовнішньої політики є відносини із тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз об’єднуються в СНД. Вони ґрунтуються на спільній багатовіковій історії, міжетнічних зв’язках, економічних взаємозв’язках і певній взаємозалежності, яка виникла і багато в чому ще існує в рамках колишнього єдиного народногосподарського комплексу.

Отже, український народ втілив у життя свою віковічну мрію: створив незалежну соборну державу Україну. Референдум 1 грудня 1991 року, підтримавши Акт проголошення державної незалежності, схвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 р., відкрив шлях до розбудови української державності. Україна визнана більшістю держав світового співтовариства, установлено її кордони, створено національні Збройні Сили, Служба безпеки, прикордонну та митну служби. Попри всі труднощі формується національна економіка, кредитна та фінансова системи.

2.2 Загальна характеристика

Одним з важливих напрямків становлення і функціонування незалежної України є активна міжнародна діяльність. Україна дуже швидко виявилася на перехресті інтересів світової політики. Про це свідчить масове визнання її незалежності багатьма державами.

Стратегічною метою для України є інтеграція в європейські структури і поглиблення трансатлантичної співдружності. Наша країна активізує свою роботу з веденням переговорів про утворення зони вільної торгівлі з ЄС, досягненні статусу «особливого партнерства» у відносинах з НАТО, наданні статусу асоційованого партнера в Західноєвропейському Союзі. У липні 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. При відвідуванні Києва Генеральний секретар НАТО X. Солана відзначив активну участь України в рамках програми «Партнерство заради миру» .

Україна, як незалежна і суверенна держава, чітко визначила свої зовнішньополітичні пріоритети. Усвідомлюючи свою приналежність і до західної, і до східної цивілізації., Україна, разом з тим, дотримує не прозахідної і не просхідної, а проукраїнської орієнтації, при цьому першорядна увага приділяється формуванню відносин із сусідніми країнами - колишніми республіками СРСР.

Наша країна віддає перевагу двостороннім взаємовигідним відносинам із країнами СНД, не особливо покладаючись на аморфні структури Співдружності. Керівники України завжди підкреслюють, що розвиток двосторонніх відносин ні в якій мірі не спрямовано проти третіх країн.

Різноманітні історичні, політичні, економічні зв'язки, залежність української економіки від російських енергоносіїв, російського ринку збуту промислових товарів, проблема базування російського Чорноморського флоту в Севастополі висувають на перший план україно-російське співробітництво.

У травні 1997 р. Росія й Україна підписали повномасштабний договір, у якому вони оголосили себе «стратегічними партнерами», а в лютому 1998 р. сторони підписали договір про економічне співробітництво. Наприкінці 1998 р. Держдума Росії слідом за Верховною Радою ратифікувала договір, однак, Рада Федерації відклала цю процедуру на невизначений час: договір був ратифікований Радою Федерації лише в середині лютого 1999 р.

Окремі російські політики, у тому числі мер м. Москви Ю. Лужков украй негативно відносилися до цього договору. Вони не визнавали за Україною право на Крим і м. Севастополь, вважали їх російськими територіями і погоджували ратифікацію найважливішого документа з передачею Криму під юрисдикцію Російської Федерації.