Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

Об’єктом дослідження є міжнародне становище України на початку 1990-х рр.

Предметом дослідження є зовнішньополітичні напрямки діяльності України. є вивчення особливостей співробітництва України із країнами Центрально-Східної Європи у 1990-х роках.

Методи, використані при написанні курсової роботи:

Історичний метод – для визначення впливу зовнішньої політики 1990-х рр. на сьогодення;

Порівняльний метод передбачає порівняння політичного співробітництва пострадянських країн, та їх відношення до України, як суб’єкта міжнародної політики;

Структурно-функціональний метод – для вивчення політичного становища України після визнання незалежності.

Практичне значення дослідження:

Як вже було зазначено, дослідження проблем, поставлених мною у курсовій роботі, за допомогою аналізу і порівняння може бути цікавим з точки зору подальшого розвитку самостійної України.

Політичне співробітництво України у 1990-х рр. дало поштовх для розвитку міжнародних відносин, сприяло визнанню української держави на міжнародній арені.

Дане дослідження є корисним у порівняльному контексті, а саме допомагає визначити роль України на східноєвропейському просторі після розпаду СРСР, де Українська РСР займала не останнє місце. Важкий період політичних трансформацій радянських республік сприяв об’єднанню та інтеграції країн Центрально-Східної Європи, в тому числі й України.

Структура роботи. Дане дослідження складається з трьох розділів, у кожному з яких міститься по декілька підрозділів, а також включає зміст, вступ, висновок та список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Витоки міжнародного політичного співробітництва пов’язані із закінченням релігійних воєн і встановленням Вестфальського миру. Одним з найважливіших досягнень Вестфальського миру стало формування основи правових відносин між державами, що створило умови для становлення, інституалізації і подальшого розвитку міжнародного співробітництва.

Формування європейської системи міжнародних відносин не тільки дало імпульс міждержавному співробітництву, але і ненадовго визначило його основну спрямованість. Вихідними пунктами співробітництва держав як нових політичних одиниць стає взаємна повага суверенітету і невтручання у внутрішні справи один одного, а його основними цілями – свідоме прагнення урядів до подальшого закріплення національної безпеки і незалежності. В свою чергу, піклування про власний суверенітет примусило держави погодитися з правом існування і з його основоположним принципом – юридичною рівноправністю.Отже, недивна наступна закономірність. Право існування ставило державам головним чином, негативні обов’язки: не втручатися у внутрішні справи один одного, не порушувати умови договорів, не вести несправедливих війн, не створювати перешкоди для дипломатичної діяльності офіційних представників інших країн на своїй території. Тому теоретичний статус проблеми співробітництва в міжнародно-політичній науці опинився нерозривно пов'язаний з аналізом протиборства і конфліктів між незалежними державами. Проте, подальший розвиток науки призвів до розширення змісту поняття міжнародного політичного співробітництва.

Поняття "міжнародного політичного співробітництво" відбиває такий процес взаємодії двох або декількох держав, у якому виключається застосування збройного насильства і домінують спільні пошуки реалізації загальних інтересів. Всупереч повсякденному розумінню, співробітництво – це не відсутність конфлікту, але "порятунок" від його крайніх, кризових форм .

Ілюзія "прозорості" змісту даного поняття послужила, певне, причиною того, що спроби його визначення зустрічаються достатньо рідко. Одна з них належить Ж.-П. Деррієннику, відповідно до котрого "два актора знаходяться в стані співробітництва, коли кожний із них може бути задоволений тільки в тому випадку, якщо задоволений й інший, тобто, коли кожний із них може домогтися досягнення своєї мети тільки тоді, коли цього може домогтися й інший... Результатом чисто кооперативного відношення може бути ситуація, у котрій або обидва актора задоволені, або не задоволений жодний із них" . Таке визначення достатньо адекватно відбиває суть проблеми, тому на нього цілком можна спиратися при подальшому розгляді питання.