Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

19-21 серпня 1991 року найближче оточення президента М.С. Горбачова спробувало здійснити державний переворот. Президента ізолювали у Криму, а у Москві був створений Державний комітет з надзвичайної ситуації (ДКНС) на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим, який перебрав на себе всю повноту влади і оголосив про намір вводити надзвичайний стан в різних частинах СРСР в міру потреби. Партійному керівництву республік були розіслані вказівки, як себе поводити, а непокірним державним керівникам погрожували збройною силою. До Москви були введені війська. Опір путчистам організували і очолили в Москві майбутній президент Росії Б.Єльцин та Верховна Рада Росії.

В Україні голова Верховної Ради Л. Кравчук зайняв позицію очікування. Кінець-кінцем Президія Верховної Ради України прийняла рішення про невизнання постанов путчистів на території України. Самі ж путчисти діяли пасивно, тому і зазнали поразки. Незважаючи на короткочасність цих подій, їхні наслідки були епохальними в історії України.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України майже одностайно проголосила незалежність республіки, прийнявши Акт проголошення незалежності України. Віднині на території України повинні були діяти виключно Конституція і Закони України. Було прийнято також рішення про підпорядкування військових формувань, дислокованих в Україні, Верховній Раді України і створення Міністерства оборони України, департизацію державних органів та установ.

1 грудня 1991 року відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. 90% учасників референдуму віддали свої голоси за незалежність, сподіваючись на краще життя в окремій незалежній українській державі. Слід відзначити, що за незалежність проголосували й представники неукраїнського населення: росіяни, євреї, поляки, білоруси та інші. На президентських виборах із шести конкурентів найбільше голосів отримав Л. Кравчук (62%).

Після проголошення незалежності України і підтвердження цього акту Всеукраїнським референдумом почалася розбудова незалежної держави – України. Головними завданнями цього процесу були:

творення власної суверенної держави;

демонтаж тоталітарних структур;

становлення багатопартійності;

перетворення централізованої державної економіки на багатоукладну ринкову економіку;

національне відродження;

утвердження України як повноправного суб’єкта міжнародного права.

Саме останнє завдання я б хотіла детальніше розглянути. Адже шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Уже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада і Польща, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія і Литва, 5 грудня – Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і отримання гарантій нерозповсюдження ядерної зброї Україну визнали США. Протягом грудня 1991 р., що став місяцем визнання України, її незалежність визнали загалом 68 держав, а у 1992 р., – ще 64.

Можна НАГОЛОСИТИ НА ТОМУ, ЯК ВИЗНАВАЛИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ!!!

Перед українською зовнішньою політикою постали такі основні завдання:

вибір пріоритетів зовнішньополітичних і стратегічних партнерів;

налагодження дипломатичних відносин із тими 132 державами, які визнали Україну, утворення власного дипломатичного корпусу, розгортання мережі посольств;