Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

По-друге, ще одним важливим досягненням останніх досліджень в галузі політичного співробітництва стала розробка гіпотез відносно умов, при яких співробітництво стає найбільш імовірним. Ці гіпотези не стали складовими комплексної теорії міждержавного співробітництва. Вони запропонували серію змінних, кожна з яких робить співробітництво більш ймовірним. Аналіз і емпірична перевірка цих гіпотез здатні просунути вперед процес створення комплексної теорії, а значить, і розвиток теорії міжнародних відносин в цілому. Х. Мілнер виділяє і аналізує шість таких гіпотез:

1)„гіпотеза взаємності”, основним змістом якої є очікування державами користі від співробітництва і побоювання втрат і навіть покарань у випадку відхилення від нього.

2)„гіпотеза про кількість суб’єктів”, з точки зору якої перспективи співробітництва зростають зі зменшенням числа взаємодіючих держав.

3)„гіпотеза інерції”, виходячи з якої, можливості держав до співробітництва пов’язані з тривалістю їх взаємодії.

4)„гіпотеза про міжнародні режими”, тобто про норми, принципи і процедури прийняття рішень, сукупність яких є центром міждержавного співробітництва.

5)„гіпотеза епістемічних співтовариств”, що описує ту роль, яку грають в розвитку міждержавного співробітництва професіональні експерти, що розділяють загальне розуміння проблеми і виробляють загальні шляхи до їх вирішення.

6)„гіпотеза асиметрії сили”, яка має багато спільного з так званою гегемонічною теорією стабільності і з позицій якої співробітництво є найбільш вірогідним, якщо існує сильна і зацікавлена держава-гегемон.

Основним недоліком вищевказаних гіпотез Х. Мілнер вважає те, що вони не приділяють уваги внутрішнім джерелам міждержавного політичного співробітництва. У цьому значенні позиція Х. Мілнера близька до позиції деяких представників соціологічного підходу .

Отже, поняття політичного співробітництва є досить важливим у теорії міжнародних відносин, оскільки є ключовим у взаємодії між державами. Дане поняття почали досліджувати не так уже й давно, проте спостерігаються певні досягнення вчених у цій галузі. І на початку ХXI ст. політичне співробітництво розвивається все більше і більше, проте його роль була визначальною і в 1990-х рр. ХХ ст..

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В 1990-Х РР.

2.1 Визнання незалежностіКінець 1980-х – початок 1990-х років у політичному житті України, як і в житті інших республік колишнього СРСР, характеризувався, з одного боку, процесами послаблення тоталітаризму, політичної монополії КПРС-КПУ та поглибленням кризи радянської імперії, а з іншого – бурхливим наростанням національно-визвольних рухів. По всій Україні створювалися громадсько-політичні організації, товариства, клуби, які стали каталізаторами боротьби українського народу за демократію і національне відродження.

В 1989 році було створено наймасовішу і найвпливовішу громадсько-політичну організацію – Народний Рух України, який відігравав визначну роль в боротьбі за незалежну Українську державу. Розпочався процес формування партій демократичного спрямування. В березні 1990 року національно-демократичні сили, об’єднані в Демократичний блок, домоглися значного успіху на виборах до Верховної Ради, здобувши – в умовах жорстокого пресингу з боку владних структур – 27% депутатських мандатів.

У парламенті була сформована опозиція в особі Народної Ради на чолі з академіком І.Юхновським, до складу якої увійшло 125 депутатів.

Народна Рада розгорнула активну діяльність з підготовки проекту Декларації про державний суверенітет України. Цей надзвичайної ваги документ був прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990 року. Значення Декларації у подальшій боротьбі за державну незалежність України важко переоцінити. Виходячи з невід’ємного права української нації на своє самовизначення, Декларація проголошувала „верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території і незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах” . Стосунки УРСР з іншими радянськими республіками повинні були будуватися на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Проте, хоча й прийняття Декларації було важливим кроком у боротьбі за незалежність республіки, створило для цього правові передумови, але ще не означало виходу України зі складу СРСР.