Основні теорії політичних систем

4. Політична система України

Щоб визначити тип політичної си¬стеми в Україні згідно з наведеною вище типологією, необхід¬но охарактеризувати її зміст і функції.

Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України є недорозвинутість форм політичної кон¬куренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих еле¬ментів громадянського суспільства, мафіозних каналів роз¬поділу ресурсів на базі державного монополізму в економіці і державного протекціонізму в політиці.

Верхівка державної бюрократії створює як правові, так і нелегальні умови для мафіозних каналів збагачення про¬мислових, аграрних і фінансових олігархій за рахунок не¬щадного пограбування суспільної більшості, з одного боку, з іншого — ці олігархії, у свою чергу, «підгодовують» полі¬тичне керівництво, державний апарат тіньовими доходами.Однак глибока фінансова криза і криза економіки в цілому призводить до обмеження або повної ліквідації мафіозних каналів паразитичного збагачення номенклатур¬них кланів, оскільки правлячі політичні кола можуть втра¬тити владу внаслідок масових соціальних зворушень. Крім того, мафіозні олігархії, нагромадивши завдяки владному сприянню капітали, прагнуть легалізувати їх у підприєм¬ництві, і тому вони не хочуть більше «підгодовувати» владні структури, оскільки останні мають обмежені можливості для створення умов мафіозного збагачення.

Нинішня політична система не тільки покликана забез¬печити реформування усіх сфер суспільного життя, а й сформувати модерну політичну націю. В Україні цей процес перебуває на початковій стадії, тому що:

- по-перше, Україна ще не витворила власної моделі на¬ціональної економіки;

- по-друге, не сформувався середній клас як суб'єкт мо¬дерних національних цінностей;

- по-третє, не створено політичний механізм національ¬ної консолідації;

- по-четверте, не відтворені в повному обсязі традиційні національні цінності, не освоєні модерні процедури культуротворчості як у галузі філософії і мистецтва, так і в галузі науки і освіти, не забезпечене повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Тому пріоритетними у політиці владних структур в ца¬рині формування модерної української нації повинні ста¬ти проблеми її консолідації навколо цінностей громадян¬ського суспільства, поєднаних з сучасною українською куль¬турою. Акцент на етнокультурних пріоритетах у їхньому традиційному вигляді, поза контекстом реформування еко¬номічної, політичної, правової і культурної систем, може при¬звести тільки до дискредитації національної ідеї.

Дестабілізаційні процеси, що виявляються через кон¬флікти між гілками влади, політичними блоками, цен¬тром і регіонами, конфесіями, а також через різку май¬нову диференціацію, свідчать про низьку стабілізацій¬ну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Схо¬ду і Заходу. Це характеризує широкі можливості політич¬ної системи в реалізації цієї функції.

Політична система в Україні визначається дуже низь¬кою здатністю до соціальних новацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, не збалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Дер¬жавні органи та політичні організації часто стають заруч¬никами інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак реформістський потенціал політичної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні і культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в резуль¬таті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.

Суспільству загалом і політичній системі зокрема влас¬тиві певні межі, в рамках яких здійснюються суспільні пе¬ретворення, успадковані від попереднього історичного роз¬витку. Тяжкий вантаж колоніального і тоталітарного ми¬нулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціаль¬них реформ, спричинив несконсолідованість нації; відсут¬ність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональ¬них та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити суспільні і державні пріоритети розвитку Украї¬ни; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю і матеріаломісткістю, орієнтованих на господар¬ський комплекс республік (особливо — Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні неефективна з огляду на збереження структури і функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової полі¬тики, а також мотиваційного механізму до праці.