Основні теорії політичних систем
3. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства.
Сучасне наукове знання про політичні системи с резуль¬татом значного розвитку. Так, історично першим інститутом політичної системи була держава. Але в умовах нерозвиненого політичного життя, властивого традиційним суспіль¬ствам, діяльність політичної системи, по суті, обмежувалася функціонуванням державних інститутів. Правда, поряд існу¬вали інші формальні і неформальні об'єднання, які грали значну, а інколи і провідну політичну роль, наприклад, роль жерців у країнах Сходу. Аристотель згадує про існування трьох угруповань в Афінах, які називали себе партіями: партії гори, рівнини і прибережної частини міста, жителі яких виступали на народних зборах з більш-менш загальних позицій. Згодом, в умовах феодалізму значний політичний вплив чинила церква, яка інколи здійснювала певну полі¬тичну функцію навіть у міжнародних відносинах (відома Каносса Генріха IV) а деякі монаші об'єднання (наприклад, орден єзуїтів) були могутнім знаряддям диктатури феодалів. Діяли також різні політичні норми права і моралі, релігійні догми, однак вони дуже часто мали синкретичний характер.
Народження цілісної політичної системи пов'язане з по¬дальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянсь¬кого суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів вини¬кають політичні партії, профспілки, селянські спілки, об'єд¬нання промисловців тощо, утворюються між групові об'єднання (наприклад, національні, народні фронти).Визначним теоретиком системного аналізу в політології США є Д. Істон. У працях "Політична система", "Системний аналіз політичного життя" він уперше в політичній науці застосував системний аналіз до вивчення політичного життя, згідно з яким система складається з ряду різноманітних елементів, елементи пов'язані різними залежностями, які всі разом становлять її структуру. Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему, а дії, які система справляє на оточення — виходом. Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до системи, та її реакцією на це) відбувається внутрішня системна конверсія.
Д. Істон визначає політичну систему як "взаємодію, за допомогою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності", вироблені всіма його членами. Основним призна¬ченням політичної системи є здійснення функції розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття більшістю членів суспільства.
Д. Істон розкриває також вплив різноманітних факторів на політичну систему, а також вплив останньої на них. Так, середовище, яке впливає на політичну систему, Д. Істон поділяє на "внутрішньо суспільні" системи (еко¬номічна, культурна, соціальна, психологічна) і "поза суспільні", тобто ті, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгова система, різноманітні між¬народні співтовариства). Якщо система не вживає заходів щодо "руйнівного" впливу середовища і якщо цей вплив настільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система розпадається.
Згідно з концепцією Д. Істона, взаємодія політичної системи з середовищем відбувається шляхом "входу—вихо¬ду". "Вхід" здійснюється або в формі "вимог", або в формі "підтримки". Під "вимогами" розуміється виражена всере¬дині і звернена до владних органів думка з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей у суспільстві. Під "підтримкою" він розумів дію індивідів і груп на підтримку системі. "Підтримка" пов'язує систему з навколишнім сере¬довищем, забезпечує відносну стійкість владних органів, від яких залежить перетворення вимог навколишнього середо¬вища у відповідні рішення. В результаті "входу" в політичній системі відбувається процес впливу на неї середовища, наслідком якого є реакція "вихід", під якою розуміється авторитетне рішення щодо розподілу цінностей. Політичний процес, на думку Д. Істона, це процес перетворення інформації, переведення її із "входу" на "вихід". Реагуючи на виклики середовища, політична система одночасно підтри¬мує в суспільстві змінність і стабільність. "Збереження через зміни" є дійовим засобом стабілізації політичної системи.
К. Кулчар розглядає політичну систему на двох рівнях. На рівні держави вона включає державні і політичні організації, норми (передусім правові) і ролі, які ре¬алізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політич¬ної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску), які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення. Такий підхід адекватний природі політичної системи.
Процес розвитку політичних систем відбувається за певними закономірностями. Насамперед це закономірність рівноваги. Розвиток можна розглядати як єдність перерв¬них і безперервних рухів. Тому політична система пере¬буває у постійному русі у зв'язку з економічними, еколо¬гічними змінами. Для успішного функціонування система змагає певної врівноваженості підсистем, прийняття рі¬шень, які б враховували інтереси більшості. Ці рішення є певним компромісом.