Знання про соціальний конфлікт: абсолют чи відносність

Понятійне розмежування “протиріччя” і “конфлікту” присутнє також в міркуваннях дослідників, які вважають конфлікт відхиленням у суспільному розвитку. Зокрема, автори виданої у Росії “Юридичної конфліктології” вважають, що “в цілому масштабна конфліктна ситуація свідчить про перебіг у суспільстві соціально-дезорганізаційних процесів, про короткотермінову або тривалу, більш менш глибоку, інколи незворотну дезінтеграцію найважливіших суспільних структур, які забезпечують стабільність даного суспільства або територіальної спільності”. В основі дезінтегративних дій учасників конфлікту лежать певні мотиви, а вони, у свою чергу, виникають з протиріч буття. Тому інакше конфлікт можна визначити, як “прояв об’єктивних або суб’єктивних протиріч, що проявляються у протиборстві сторін” [39].

Розмежування “протиріччя” і “конфлікту” не заперечує існування між ними тісної спорідненості, яка виражається насамперед у наявності між ними причинно-наслідкового зв’язку. Крім того, перше з названих понять позначає стабільний, а друге – динамічний аспект явища. Тобто, протиріччя – це ще не конфлікт, це свого роду “рухлива рівновага протилежностей”, вона тільки містить можливість переходу до конфліктного стану [40].

Г. Козирєв, зокрема, у зазначених контекстах визначає конфлікт як різновид соціальної взаємодії, якою передбачаються дії сторін, спрямовані одна проти одної. Він зауважує: “В основі конфлікту лежать суб’єктивно-об’єктивні протиріччя, але ці два явища (протиріччя і конфлікти) не слід ототожнювати. Протиріччя можуть існувати тривалий період і не переростати у конфлікт. Тому необхідно мати на увазі, що в основі конфлікту лежать лише ті протиріччя, причиною яких є несумісні інтереси, потреби і цінності. Такі протиріччя, як правило, трансформуються у відкриту боротьбу сторін, у реальне протиборство” [41].

Розрізнення “протиріччя” і “конфлікту” є важливою умовою типологізації конфліктів. Так, В. Овчинников вважає конфлікт “наслідком взаємодії неспівпадаючих між собою суспільних відносин, а оскільки ці відносини і їх конкретні прояви у соціальній системі практично безкінечно різноманітні, то конфліктна ситуація є швидше нормою, ніж патологією суспільного розвитку” [42]. Якщо прийняти таке розуміння і виходити з того, що сутнісно-якісні ознаки загального повинні визначати зміст і його конкретних проявів, то нормою слід визнати будь-який тип або вид конфлікту.

Щоб чітко усвідомити, які конфліктні ситуації є “нормою”, варто розглянути виокремлені конфліктологією типи конфліктів. Точніше – типи конфліктів, які трапляються у суспільстві, оскільки саме вони є об’єктом нашого дослідження. При цьому слід взяти до уваги ту обставину, що у визначенні сутнісних ознак, за якими можна було б здійснити більш-менш загальноприйнятну типологізацію або класифікацію конфліктів, серед науковців поки що немає спільної думки.Сторонами конфлікту (конфліктантами) зазвичай є соціальні групи. Тому цілком обгрунтованою видається постановка соціального конфлікту в один ряд із конфліктами політичними та економічними як видами суспільного конфлікту, коли за основу типологізації береться сфера їх виникнення й перебігу [43]. На перший погляд, між соціальним і політичним конфліктом немає великої різниці: в обох випадках боротьба ведеться, як правило, між групами людей, які захищають свої інтереси. Так, “в широкому сенсі під соціальним конфліктом розуміють будь-який вид боротьби між великими соціальними групами людей, якщо вони переслідують якісь суспільно важливі цілі” [44]. З іншого боку, “у найзагальнішому вигляді політичні конфлікти є формою взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, державами” [45]. Політичний конфлікт виникає з приводу відносин влади і як такий реалізується через взаємодію політичних інтересів. Іншими словами, політичний конфлікт, як форма політичних відносин, характеризується відкритим зіставленням політичних інтересів та зіткненням соціально-політичних сил, що протиборствують, і дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей, насамперед у сфері влади і власності [46]. До політичних можна віднести будь-який конфлікт з участю політичних акторів або з політичним звучанням [47].

Виділення суспільної ознаки конфлікту і, відповідно, поділ конфліктів на соціальні, політичні й економічні, застосовується не завжди. Так, є пропозиція об’єднати в один клас всі конфлікти за участю людини, а в середині цього класу виділяти соціальні та внутріособистісні. Відповідно соціальні конфлікти діляться на міжособистісні, між особистістю і групою, між малими, великими і середніми соціальними групами, міждержавні, у тому числі між коаліціями держав. Подібною є типологізація, за якою виділяються такі рівні конфлікту, як внутріособистнісний, міжособистісний, індивідуально-груповий, міжгруповий, організаційний, класовий, міжнаціональний, міждержавний [48].

За ознакою презентації інтересів чи потреб суб’єктів конфлікти пропонується ділити на ресурсні (коли об’єктом задоволення конфлікту є матеріальні, соціально-економічні ресурси), статусно-рольові (в яких учасники борються за відповідний соціальний статус або роль, яку вони хотіли б відігравати у суспільстві) та ідеологічні чи нормативні [49].