Знання про соціальний конфлікт: абсолют чи відносність

Концепція Р. Дарендорфа не позбавлена певної внутрішньої суперечливості. Вона тлумачить конфлікт як невід’ємний компонент нормального суспільного розвитку, водночас наділяючи суспільство двома обличчями: одне з них – гармонія і порозуміння, а друге – конфлікт і примушування. За формальною логікою, перше з двох слід було б, якщо неухильно дотримуватися концепції Р. Дарендорфа, визнати ненормальністю. Дослідник фактично сам собі суперечить, коли стверджує, що конфлікти сприяють оновленню суспільних систем, але при цьому не заперечує необхідності розв’язання соціальних конфліктів, визнаючи, що у певних випадках конфлікти, наприклад, етнічні, можуть ці системи руйнувати [22].

Полеміка про суспільну функцію соціального конфлікту почалася одночасно із формуванням конфліктології як самостійного наукового напряму [23]. І те, що ця полеміка не згортається, спонукає до постановки низки актуальних питань, відповідь на які важлива для визначення поняття соціального конфлікту та виокремлення його етапів, для типологізації цього явища тощо.

Насамперед, це питання про об’єктивну зумовленість, навіть неминучість конфліктів і доцільність їх запобігання та втручання у їхній перебіг. Відповідь тут особливо необхідна в разі визнання соціальних конфліктів позитивною складовою суспільного розвитку.Досягнення більшої чіткості щодо суті поставлених питань бачиться на шляху з’ясування спільного і відмінного у змісті понять “протиріччя” і “конфлікт”. У виданій 1972 року колективній монографії американських соціологів «Розв’язання конфлікту: внесок у науки про поведінку” заявлено, що “конфлікт являє собою гумоподібне поняття, яке можна розтягувати у потрібних межах” [24]. Дійсно, розвиток конфліктології дав безліч визначень поняття “конфлікт”, у тому числі й “соціальний конфлікт”.

Марксистській традиції, у якій категорія “єдності і боротьби протилежностей” посідає одне з чільних місць, властиве рядопокладання понять “об’єктивність” і “протиріччя” (саме “протиріччя”, а не “конфлікт”). На Заході, за визнанням автора макросоціологічної теорії конфлікту Р. Колінза, “сучасна теорія конфлікту виникла як спроба створити неідеологічну версію марксизму з акцентом на багатовимірність” [25]. Проте результатом цієї спроби не стало категоріальне розведення “протиріччя” і “конфлікту”. “Мода” ж на визнання конфліктів позитивним явищем по суті закрила питання про необхідність співвіднесення “конфліктності” і “об’єктивності” (в сенсі неминучості, закономірності).

Звичайно, терміни “протиріччя” і “протилежності” в понятійному апараті західної соціології та політології існують (так, Р. Даренфорд застосовує термін “протилежності” для характеристики відношення між елементами, що, власне, й складає зміст будь-якого конфлікту) [26]. Однак там терміни “протилежності” і “протиріччя” не містять того категоріального навантаження, яке прийняте у марксистській діалектиці. В системі марксової діалектики суть протиріччя полягає в єдності і взаємозумовленості протилежних сторін і, водночас, у їх боротьбі та взаємозапереченні. У підсумку такого взаємовідношення протилежностей система стає саморухомим органічним цілим [27].

Спотворюючий вплив на таке загалом раціональне розуміння справила знову ж таки марксистська упередженість щодо класових суспільств. Всередині них протиріччя кваліфікувались тільки як антагоністичні. Стосовно ж соціалістичного, а тим більше комуністичного суспільства, стверджувалось, що там протиріччя не набувають антагоністичної форми і можуть розв’язуватися шляхом свідомої суспільної дії [28]. Якщо відмовитися від такої політико-ідеологічної упередженості в оцінках, то позитивну функцію протиріччя як рушія соціального прогресу слід перенести на будь-які суспільства, визнати її універсальною. Щодо конфлікту, то він у марксистській теорії чітко відрізнявся від протиріччя і визначався як крайній випадок його загострення [29].

У пострадянських країнах, очевидно не без впливів марксистської традиції, різниця між “протиріччям” і “конфліктом” проводиться досить виразно. У виданому в Україні “Політичному енциклопедичному словнику” конфлікт визначається як крайнє загострення суперечностей сторін, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві й пов’язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей, зіткнення та протиборство (протидія) певних систем [30]. Подібним до цього можна вважати визначення конфлікту як “зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протиборства” [31].

Розрізняють “протиріччя” й “конфлікти” також ті дослідники, на кого справила вплив “конфліктна школа” західної політології, яка вважає одностороннім і звуженим тлумачення конфлікту як вияву соціальної патології і відводить цьому феноменові позитивну суспільну роль [32]. Явно під враженням моделі Р. Дарендорфа визначає конфлікт російський вчений В. Сперанський: “Конфлікти – це тип соціальної взаємодії, суб’єктами якого виступають індивіди, групи, організації. Вони являють собою нормальний аспект колективного життя, а не “патологічне відхилення” [33]. Фактично повторюючи дарендорфівську формулу, за якою “конфлікт може бути визначений і як соціальне відношення між двома або більшим числом сторін”, В. Сперанський, разом з тим, підкреслює, що умовою конфлікту як відношення має бути також реальна або позірна несумісність цілей цих сторін. У цьому зв’язку наголос робиться на тому, що соціальному конфлікту обов’язково передують соціальні протиріччя, несумісність інтересів учасників. На цій основі конфлікт визначається як одна з форм взаємодії людей, соціальних груп, спільностей та інститутів, при якій дії однієї сторони, зіткнувшись з інтересами іншої, заважають реалізації її цілей. Іншими словами, конфлікт – це прояв об’єктивних і суб‘єктивних протиріч, що виражаються у протистоянні сторін [34].Аналогічна оцінка суспільної ролі соціальних конфліктів дається іншими російськими авторами [35], зокрема В. Смирнягіним. Він також вважає соціальний розвиток неможливим без конфліктів і закликає до їх тверезого сприйняття, яке мусить бути притаманним демократичному ладові, оскільки “без такого сприйняття конфліктів демократія просто не функціонує – хоча б тому, що державна влада виявляється надто нестійкою, якщо вона залежить від вибору громадян, постійно роздратованих неспроможністю властей покінчити з конфліктами раз і назавжди” [36]. Чинником суспільного розвитку поряд з конфліктом В. Смирнягін також називає протиріччя. Ці два феномени дослідник розглядає не як самостійні і самодостатні, а як ієрархічно залежні. Показуючи цю залежність, він наголошує, що “у строгому сенсі можна визначити поняття “конфлікт” як вид протиріч, який не може бути розв’язаний в існуючих легальних рамках і примушує сторони застосовувати силові дії для подолання цих рамок“ [37]. Така логічна конструкція не здається бездоганною. В ній наслідок певних соціальних відносин (власне, конфлікт) постає одночасно і як його причина (тобто протиріччя, яке може призвести до конфлікту). Ряд авторів визначають соціальний конфлікт і як загострення протиріч, і як зіткнення сторін, думок, сил, і як відкриту боротьбу між індивідами, групами індивідів або організаціями [38].