Євроатлантична інтеграція: реалії та перспективи

Необхідно припинити абсолютизацію російського чинника, вплив якого на євроінтеграційну політику України набагато більший, ніж він цього заслуговує. Інколи складається враження, що, ухвалюючи будь-яке зовнішньополітичне рішення, українські політики переймаються передусім національними інтересами північного сусіда, а вже потім – власними. Неспроможність захищати політичні й економічні інтереси України останнім часом пояснюють тим, ніби Захід, і в першу чергу США, визнали монопольне право РФ на контроль пострадянського простору. Таке твердження більш ніж сумнівне.

По-перше, і США, і країни Західної Європи вклали немало коштів для становлення і розвитку України як незалежної держави. ЄС – найбільший донор нашої країни: за 1991 – 2002 роки Євросоюз виділив на підтримку перехідних процесів в Україні 1,2 мільярда євро [21]. Наприкінці 1990-х років Україна була третім серед найбільших одержувачів допомоги від США (після Ізраїлю та Єгипту) [22].

По-друге, незважаючи на всю важливість відносин США з РФ, існують питання, у яких Вашингтон за жодних умов не поступиться Москві. До них належить забезпечення гарантій незалежності країн, що утворилися після розпаду СРСР. У Стратегії національної безпеки Сполучених Штатів Америки, введеній в дію 2002 року, зазначається: „Ми будемо підтримувати незалежність та стабільність країн колишнього Радянського Союзу, оскільки віримо, що процвітаюче і стабільне оточення зміцнить зростання відданості Росії інтеграції в євроатлантичну спільноту” [23].Отже, подальші євроінтеграційні перспективи України, її майбутнє як суверенної держави найбільше залежать від самого українського суспільства та його спроможності забезпечувати ефективну реалізацію національних інтересів у контексті об’єктивних процесів загальноєвропейського розвитку.

На сучасному етапі можемо констатувати наявність стагнаційних елементів у взаємовідносинах України з НАТО і ЄС. Нинішній політичний і соціально-економічний стан країни гальмує її інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки й економічного розвитку.

Послідовне і системне виконання заходів, про які йшлося, сприятиме наближенню України до євроатлантичних стандартів суспільного розвитку, дозволить перевести питання набуття повноправного членства в НАТО і ЄС у практичну площину. За умови демократичного оновлення влади в результаті президентських виборів 2004 року та суттєвого прогресу в демократизації політичної системи держави, цілком імовірною є можливість вступу до НАТО в ході наступних етапів розширення Альянсу. Як прогнозує Б. Джексон, у першому десятиріччі ХХІ століття обов’язково відбудеться ще принаймні один раунд розширення НАТО і, за виконання певних умов, Україна матиме найкращі шанси приєднатися до Альянсу та ЄС протягом наступних п’яти років [24]. Якщо не використаємо цих шансів, то майбутнє України як суверенної європейської держави буде під великим сумнівом.

Вступ України до НАТО активізує процес набуття повноправного членства в ЄС, який, враховуючи нинішній стан української економіки та велику кількість інших проблем, буде тривалішим і складнішим порівняно із вступом до Альянсу. Але активна реалізація євроінтеграційної стратегії зможе зробити цілком реальною перспективу членства України в Євросоюзі протягом другого десятиліття ХХІ століття.

Євроатлантичній інтеграції України немає жодної альтернативи, а наближення до західних стандартів демократії, права та соціально-економічного розвитку буде головною гарантією подальшого прогресивного розвитку української держави.

Література:

1.Черноусенко О. Партнерство Україна – НАТО: еволюція розвитку // Політика і час. – 2003. – № 10. – С. 6.

2. Тарасюк Б. Україна – ЄС: пріоритети, проблеми, перспективи / Співпраця ЄС та України. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - Випуск 3. – С. 21.

3. Дергачов О. Особливе партнерство України з НАТО / Громадська політика щодо НАТО в Україні: діємо разом. – Матеріали та документи міжнародного семінару 8 квітня 2003 р. – К., 2003. – С. 32.

4. Бараш Ю. Н., Їжак О. І., Мерніков Г. І. Європейський нейтралітет і невизначеність України. Монографія / Під ред. А. І. Шевцова. – Дніпропетровськ: ДФ НІСД, 2002. – С. 94.

5. Горенко О. М. Україна і європейська інтеграція / Україна і Європа (1990 – 2000 рр.). Частина 2. Україна в міжнародних відносинах з країнами – членами Європейського Союзу. – К., 2001. – С. 27