Євроатлантична інтеграція: реалії та перспективи

Саме проблеми політичного характеру, пов’язані з повільним утвердженням демократичних цінностей в усіх сферах суспільного життя, завадили Україні приєднатися до Плану дій щодо членства на Стамбульському саміті НАТО, який відбувся у червні 2004 року. Тож зважене проведення конституційної реформи, незалежність та збалансованість усіх гілок влади, вільні та прозорі вибори до органів влади всіх рівнів, забезпечення прав і свобод національних меншин, незалежність ЗМІ та можливість доступу до них різних політичних сил, формування інститутів громадянського суспільства мають стати пріоритетними напрямками державного будівництва. Треба розуміти, що на нинішньому історичному етапі еволюції євроатлантичних структур безпеки шанси країн із авторитарними політичними режимами на вступ до НАТО і ЄС примарні. До того ж рішення про євроатлантичну інтеграцію поки що не стало остаточно усвідомленим і безповоротним вибором української влади і всього суспільства. Скоріш це черговий зигзаг „багатовекторної” української зовнішньої політики. Хоча цей термін і вилучено нині з офіційного лексикону, але по суті „багатовекторність” значною мірою визначає діяльність України на міжнародній арені. Про це свідчить, зокрема, підписання та ратифікація угоди про Єдиний економічний простір між Білоруссю, Казахстаном, Росією та Україною.

Конче потрібно здійснити комплекс заходів, які б сприяли формуванню української політичної нації – це необхідна умова повноправного входження України до сім’ї європейських народів. Ідея євроатлантичної інтеграції повинна стати фундаментом, на якому сформується національна ідентичність українського народу. Адже ідея побудови демократичної, правової держави, спроможної забезпечити добробут громадян, всебічний розвиток особистості, задовольняє потреби представників усіх національностей, усіх регіонів України. Саме внутрішньо згуртована Україна може стати учасницею регіональних і світових інтеграційних процесів у всьому їх розмаїтті [9].

Серйозно звужує євроінтеграційні перспективи України її непослідовна зовнішня політика, намагання „поєднати непоєднуване”, встановити стратегічне партнерство з якомога більшою кількістю країн різної геополітичної орієнтації.

Надмірний вплив на формування основ зовнішньої політики з боку Адміністрації Президента при обмеженні можливостей Верховної Ради і Міністерства закордонних справ поставили українську дипломатію у вкрай несприятливі умови, оскільки їй часто доводиться замість реалізації продуманої зовнішньополітичної стратегії виправляти не нею допущені помилки.

Зовнішня політика України має бути цілком підпорядкована реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію. Для досягнення успіху на шляху до НАТО і ЄС необхідно здійснити ряд важливих кроків на міжнародній арені.

Важливо, зокрема, узгоджувати свою діяльність на євроатлантичному напрямку з країнами – потенційними кандидатами на вступ до НАТО і ЄС. Це нині Хорватія, Македонія і Албанія. Досвід попередніх розширень показав, що постсоціалістичним країнам набагато простіше вирішувати проблеми, пов’язані з набуттям членства, не поодинці, а узгоджено з іншими державами – потенційними кандидатами. На євроінтеграційному напрямку досить успішною свого часу була діяльність Вишеградської четвірки та Вільнюської десятки. Ефективно співпрацювали балтійські країни.Необхідно активізувати зусилля з формування проукраїнського лобі серед країн-членів НАТО і ЄС. Нині Україна не має в Західній Європі союзників, які б беззастережно підтримували її євроінтеграційні потуги. З іншого боку, майже всі нові члени НАТО і ЄС, виходячи з політичних, історичних, економічних, культурних передумов, досить прихильно налаштовані до України та спроможні надавати їй підтримку. Вже зараз суттєву допомогу надають нам країни Балтії, Словаччина, Угорщина. Активним представником українських інтересів у Європі прагне стати Польща. Цікава пропозиція чеських фахівців: „У розширеному ЄС Чехія могла би служити незалежним посередником, чиї взаємини з Україною, на відміну від Польщі чи Угорщини, не заплямувалися в минулому. Навпаки, Чехія має добру славу в Україні” [10].

Вкрай проблематичними будуть перспективи євроатлантичної інтеграції без подальшої нормалізації взаємин з США, вплив яких на діяльність і НАТО, і ЄС неможливо переоцінити. США спроможні надати вагому, якщо не вирішальну підтримку Україні, особливо щодо членства в Альянсі. Водночас треба суттєво поліпшити політичне й економічне співробітництво з потужними країнами „старої Європи” – Великою Британією, Італією, Німеччиною і Францією.

Важливим фактором успішної реалізації євроатлантичної стратегії України є інтенсифікація співробітництва в рамках ГУУАМ. При всій суперечливості діяльності цієї організації в попередні роки, подальший розвиток її може суттєво зміцнити позиції України на міжнародній арені, поліпшити євроінтеграційні перспективи. Співпраця в рамках ГУУАМ знаходить підтримку з боку США, які розглядають діяльність цієї організації як важливий фактор захисту власних інтересів у Чорноморсько-Каспійському регіоні.

Взаємини з РФ мають бути остаточно підпорядковані курсу України на євроатлантичну інтеграцію. Події останніх років, пов’язані, зокрема, з конфліктом навколо Тузли, мають остаточно розвіяти ілюзії стосовно можливості ефективної співпраці в рамках різного роду пострадянських організацій під патронатом РФ. Росія продовжує вибудовувати власну модель зовнішньої політики, базовану на жорсткому прагматизмі, застосуванні силових важелів впливу та ігноруванні національних інтересів сусідів.