Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства
• нестабільність взаємозв’язків, висока плинність персонального складу віртуальних громад на противагу реальним громадам, плинність складу яких має природні географічні та інституційні обмеження.
Проте, незважаючи на те, що інфокомунікаційні технології створюють певні перешкоди у формуванні й розвитку традиційного громадянського суспільства, сильні організації, що склалися в західних країнах, продовжують існувати, демонструючи часом разючу гнучкість та здатність до адаптації (часом навіть на шкоду своїм традиціям). Описуючи ситуацію в Європі в цілому, К. Бейме пише: „Мобілізація виборців стала рідкістю. Коли це трапляється, то відбувається здебільш через засоби масової інформації, а не через мітинги, які практикуються не через їх ефективність, а щоби зробити приємне членам партії” [26]. Можна сказати, що телебачення і, до певної міри, Інтернет роблять непотрібними звичні форми масової мобілізації, в яких деякі партії, зокрема комуністична, традиційно сильні. Інфокомунікаційні технології ніби скасовують організацію, створену для такої мети, залишаючи поза справами партійних активістів, оскільки виконують функції партії набагато ефективніше.Звичайно, розвиток інфокомунікаційних технологій не єдина причина занепаду партій і партійних систем Заходу. Причини слід шукати в значно ширшому контексті. Партії з деяких пір посідають одне з останніх місць за рівнем довіри виборців. Скорочується не тільки членство в них, але й кількість голосуючих на виборах. У Швейцарії, наприклад, партіям довіряє тільки 12 % громадян – набагато менше, ніж армії, церкві, судам та кантональним урядам. У США дві третини громадян, що народилися після 1957 року, вважають, що жодна з партій не здатна ефективно вирішувати актуальні проблеми [27].
Але, як стверджують дослідники, це стосується партій старого типу, що сформувалися в епоху, коли соціальні конфлікти носили довготривалий і комплексний характер. Водночас мабуть варто говорити про падіння довіри не тільки до партій, але й до представницьких інститутів у цілому, які формуються партіями, до всієї керівної еліти, рекрутованої партіями.
Як відзначає М. Кастельс, комп’ютерна комунікація не є загальним засобом комунікації і не буде такою у доступному для огляду майбутньому. Проте швидкість перетворення Інтернету з „екзотичного” технологічного нововведення, що ще недавно було розкішшю, доступною небагатьом, на елемент повсякденного життя усе ширших верств населення, не можна заперечувати. Так, в США рівень 30-процентного охоплення населення Інтернетом було досягнуто всього за сім років [28].
І хоч використання Інтернету розширюється феноменальними темпами, комп’ютерна комунікація, на думку М. Кастельса, ще довго не зможе охопити більшість людства. І якщо використання інтерактивної комунікації в мультимедіасистемах стане, ймовірно, доступним для значної частини населення в багатьох країнах, то комп’ютерна комунікація залишиться привілеєм освічених людей найбільш розвинених країн. Там населення налічує десятки мільйонів осіб, але в глобальному масштабі воно залишається елітою [29].
Так, 2000 року число користувачів Інтернету наблизилося до 304 мільйонів. Однак щільність їх розподілу вкрай нерівномірна: 88 % користувачів живуть в країнах, чисельність населення яких складає менше 15 % жителів Землі. У США й Канаді, де живе менше 5 % світового населення, зосереджено більше половини користувачів Інтернету. Та й там типовим користувачем Мережі є людина, молодша 35 років, з вищою освітою та високим рівнем прибутку [30]. Розвиток Інтернету відбувається, в основному, за рахунок великих міст. Так, у Росії Москва і Санкт-Петербург утворюють свого роду „інтернет-державу”: на них припадає більше половини всіх користувачів [31].
Здається, що оцінки, які даються в окремих публікаціях щодо просування України в глобальному інформаційному просторі, дещо завищені. За деякими даними, кількість українських користувачів Інтернету наприкінці 2000 року досягла 650 тисяч, що складає трохи більше 1 % населення [32]. 2002 року користувачами Інтернету стали вже 2,5 мільйона чоловік (5 % населення). За розвитком інформаційних технологій (телефонний і мобільний зв’язок, Інтернет) Україна посідає 85 місце у світовому рейтингу [33]. Правда, до цих даних треба ставитися із засторогою: точних масштабів інтернетизації у нас не знає ніхто.
До речі, сьогоднішній Інтернет відрізняється від того, яким він був ще п’ять років тому. По-перше, користувачів Інтернету поглинає величезний потік інформації. Так, група вчених, членів Ради з економічних і соціальних досліджень, відзначає, що близько 2 мільйонів користувачів Інтернету у Великобританії припинили регулярне користування Мережею через надмір отриманих інтерактивно даних і необхідність витрачати багато часу для дослідження нової інформації. По-друге, як відзначає учасниця багатонаціонального проекту „Віртуальне суспільство” С. Віатт, з досить рафінованого академічного ресурсу Інтернет перетворюється на комерційний об’єкт, що в людей викликає відразу. „Здається, що любовна прелюдія з Інтернетом сягає кінця, виникає зріле, прагматичне ставлення до його можливостей, місця і ролі в житті суспільства” [34].