Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства
Безумовно, можна погодитися з дослідниками, які вважають, що завдяки рефлексії інформаційно-комунікативна діяльність є універсальним інструментом самоорганізації взаємодії індивідів. Передача суб’єктові будь-якої інформації може стати актом управління, бо дуже часто прямо вимагає від нього певних дій. При цьому поведінка суб’єкта здається незалежною – він чинить ті чи інші дії ніби з власної волі, залишається формально вільним у вчинках, не втрачає цілком зв’язків з реальністю. Однак у нього виникають труднощі з відмежуванням власних інтересів і цілей від отриманої інформації, що робить його поведінку до певної міри керованою. Адже зовнішня інформація домінує над його інтересами і цілями, змушує неусвідомлено діяти проти власної волі. У цьому випадку механізм психологічного впливу заснований на неможливості повторного огляду чи одержання додаткової інформації. Віртуальна інформація, що скеровує дії суб’єкта, виступає як програма його діяльності, котра за визначенням є самостійною.
Не можна не враховувати й значення інформаційних технологій та Інтернету в розвитку культури: світові її досягнення максимально наближаються до широких мас. Багато найбільших музеїв світу мають сайти в глобальній комп’ютерній мережі; драматичні спектаклі, симфонічні та естрадні концерти передаються по Інтернету і стають доступними глядачеві в режимі реального часу в будь-якій точці планети. В розвинених країнах музеї та бібліотечні установи майже цілком комп’ютеризовані.
„Віртуальний вимір” у практиці самоорганізації громадянського суспільства
Перваги Інтернету, особливо пов’язані з його використанням у політичному процесі, усвідомили такі важливі сегменти громадянського суспільства, як ЗМІ та громадські організації і рухи. Від розсилання передплатних аркушів ЗМІ досить оперативно перейшли до багатофункціональних інформаційних ресурсів. В Інтернеті з’явилися он-лайнові стрічки новин, що створили конкуренцію оф-лайновим агенціям новин, та версії провідних друкованих видань. Як відзначають фахівці, кількість ЗМІ в Інтернеті величезна, однак прогнозується, що найближчим часом поменшає кількість політичних замовлень (відомо, що Інтернет „завдяки” деяким скандальним сайтам заслужив репутацію „вбивці авторитетів”, „смітника” тощо. Очікується й переорієнтація з висвітлення політичних проблем на культурні та освітні проекти.Можна припустити, що Інтернет був би корисним ресурсом для некомерційних організацій (НКО), яких в Україні кілька тисяч. Однак, як засвідчує практика, вони „Велику павутину” належно не використовують. Це дає підстави вважати, що структури громадянського суспільства в Україні дуже слабкі. Некомерційні організації хоч і мають свої сайти, але вони здебільш нагадують „візитні картки”. Не було проведено жодної масштабної громадської акції, у якій би Інтернет використовували як робочий інструмент.
Досвід свідчить, що такий важливий сегмент громадянського суспільства, як політичні партії, теж вкрай неефективно використовує можливості Інтернету. Тим часом Інтернет може значно підвищити роль первинних організацій, які за допомогою електронних електоральних процедур могли б брати участь у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики партії. Використовуючи можливості Інтернету, політичні партії можуть рекрутувати до своїх рядів користувачів Мережі, активних у політичному сенсі.
Яскраві приклади інтернет-активності політичних партій можна бачити у Західній Європі та США. Так, у США в політичному житті Інтернет почали застосовувати з кінця 1990-х років, зокрема під час президентської кампанії 1996 року. Web-сайти кандидатів являли собою електронні публікації, з яких можна було одержати біографічну інформацію і довідатися про погляди кандидата. Відомо, що тексти своїх виступів перед виборцями публікували тільки 20 % кандидатів, а регулярно оновлювані новини передвиборчої кампанії можна було прочитати на 49 % сайтів [20].
Під час президентської кампанії 2000 року Інтернет став одним з головних ресурсів виборчого процесу. Вперше в історії група військовослужбовців голосувала через Інтернет. Апогеєм передвиборчої боротьби став взаємний злам сайтів конкурентами. Після виборів найбільші компанії США, що розробляють програмне забезпечення, одержали замовлення на підготовку загальнонаціональної системи голосування до виборів 2004 року.
Дослідники справедливо зауважують, що Інтернет дає можливість осмисленої політичної ідентифікації для суспільно-політичних рухів і ініціатив, які не мають стійких зв’язків в істеблішменті, інституційованих структурах та усталених соціальних стратах. Завдяки Інтернетові у них з’являється реальний шанс мобілізації географічно, соціально і професійно роз’єднаних однодумців. Інтернет дозволяє кардинально мінімізувати організаційні та інформаційні витрати, надає унікальні можливості для фандрайзингу, прямого маркетингу суспільно-політичних ідей та підтримки вільного неопосередкованого дискурсу.
Отже, сучасні мережові комунікації відкривають новий, „віртуальний вимір” у практиці організаційного, партійного будівництва, самоорганізації громадянського суспільства.