Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства
Наслідки впливу Інтернету на суспільство
Було б помилкою вважати Інтернет та інші інфокомунікаційні технології панацеєю від кризи громадянського суспільства. Як пише С. Назаренко, „без постійного інформаційного контакту взагалі неможливі повноцінний розвиток людини й нормальне функціонування соціальних груп і всього суспільства в цілому. Однак поза увагою залишався той факт, що інформаційно-комунікативні процеси можуть приховувати в собі і небезпеку для розвитку особистості й суспільства” [21]. Як і будь-який технологічний засіб, Інтернет може використовуватися як на благо, так і на шкоду людству. Його інформаційний потенціал може застосовуватися не тільки для поширення шляхетних ідей, але й для пропаганди суспільно небезпечних поглядів. Так, в США чимало організацій з оборони громадянських прав і свобод споживачів стурбовані поширенням несанкціонованого використання персональних даних. Широкі, майже необмежені можливості комп’ютерних технологій дають можливості, не докладаючи великих зусиль, створювати „інформаційний портрет” індивіда, що дозволяє державним і приватним інститутам використовувати таку інформацію у своїх інтересах. Коли це стає відомим людині, то викликає в неї почуття невпевненості, ніби вона перебуває під скляним ковпаком. Як пишуть С. Каннінгем і А. Портер, „бази даних, складені на людей, можуть призвести до втрати людиною індивідуального, приватного життя й особистої свободи, створюють можливість дискримінації в небачених раніше масштабах” [22]. Дослідники відзначають, що вплив інформаційних потоків на світосприймання людини, її самоідентифікацію робить контроль над нею могутньою і небезпечною зброєю. Крайній ступінь такого контролю – монополізація інформаційних каналів – дає монополістові необмежену владу над суспільством.Тепер політика входить у дім не тільки, коли людина цього хоче, але й нерідко тоді, коли вона могла б про неї забути. Крім того, процес політичної орієнтації втрачає колективний характер. Істотну частину інформації людина одержує тепер в домашній обстановці, у майже інтимному спілкуванні з чиєюсь „головою, що говорить”, або у віртуальному просторі. У свою чергу, політик, що сидить перед камерою чи передає інформацію в Інтернет, не бачить аудиторії, не відчуває її реакції, хоча спілкується з величезною кількістю людей.
Фахівці, вивчаючи проблеми сучасних політичних відносин, дійшли висновку, що користувачі Інтернету становлять модернізовану групу, „яка за своїми соціокультурними характеристиками значно ближча до представників інших культур у глобальному інформаційному просторі, ніж до українського населення, не охопленого Інтернетом” [23].
Останнім часом з’явилися дослідження, що дають можливість глибше оцінити наслідки впливу Інтернету на суспільство. Так, результати репрезентативного „Дослідження цифрового громадянина” показали, що, всупереч поширеному стереотипу, так звана цифрова культура не викликає деградації колишніх міжособистісних зв’язків. „Стереотип, відповідно до якого Інтернет став якимось притулком для обмежених, соціально ізольованих істот, що не розуміють важливі події, які відбуваються за межами їх вузького світу, – писав, узагальнюючи результати дослідження 1997 року, експерт з проблем соціального впливу Інтернету Дж. Кац, – може бути тепер спростовано як міф”. „Громадяни „цифрового світу”, – констатував він, – не відчужені ні від інших людей, ні від громадських інститутів. Для них не характерне неуцтво стосовно того, як функціонує наша система, чи байдужість до соціальних і політичних питань, з якими зіштовхується суспільство. Навпаки, онлайновий світ охоплює багатьох з найбільш інформованих і політично активних громадян, яких ми мали будь-коли чи хотіли б мати” [24].
В сучасних умовах процес десакралізації влади і її носіїв, нерозривно пов’язаний зі становленням демократичних інститутів, доповнюється чи змінюється процесом віртуалізації. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу, громадяни не тільки не можуть впевнено сказати, здоровий чи ні, наприклад, президент, але й чи жива у даний момент людина, яка промовляє з екрана телевізора. В таких умовах у принципі вже немає місця політичним партіям у тому вигляді, в якому вони сформувалися в Західній Європі на початку ХХ століття. Понад те, інфокомунікаційні технології сприяли виникненню віртуальної держави і громадянського суспільства, створюваних у Мережі користувачами Інтернету. Так, у Західній Європі й США в Інтернеті вже існують держави, партії, армії та конфесії. Але, як відзначають критики, у „псевдогромадах”, сформованих у віртуальному просторі, не існує соціальної солідарності, що й стримує процес утворення громадського уряду [25].
Можна припустити, що комунітарні перспективи „віртуальної громади” обмежують такі фактори, як:
• анонімність, будучи найважливішим атрибутом Інтернет-комунікацій, за своєю природою не сприяє формуванню таких громадських якостей, як взаємодовіра, взаємоповага, взаємовідповідальність;
• соціальний тиск – фактор, що відіграє важливу роль у розвитку соціальної солідарності та відповідальності членів реальної громади;