Інфокомунікаційні технології та розвиток громадянського суспільства
Обсяг „соціального капіталу”, як правило, визначається за двома показниками: індексом довіри і членством у громадських об’єднаннях. Зробити це досить просто, зважаючи на досвід США, де ці показники фіксуються (за опитуваннями і статистикою) вже майже півстоліття. І саме в процесі їх виміру Р. Патнем виявив тенденцію до скорочення „соціального капіталу” в країні протягом останньої чверті століття: кількість членів різних добровільних асоціацій (від батьківських комітетів до клубів гри в боулінг) скоротилося в межах 25 – 50 %; час неформального спілкування (іnformal socіalіzіng and vіsіtіng) з 1965 року зменшився на чверть, а на діяльність у громадських організаціях – майже наполовину. Індекс довіри (відсоток позитивних відповідей на запитання: „Чи можна довіряти людям?) з 1973 року знизився приблизно на третину [8].
У книзі „Боулінг сам із собою: крах і відродження американської спільноти”, що вийшла у світ зовсім недавно, Р. Патнем також стверджує, що громадянське суспільство в Америці швидко руйнується, американці все більше роз’єднуються, відчужуються від родини, сусідів, суспільства і самої республіки. Схильність американців „постійно створювати товариства”, на яку звернув увагу ще А. Токвіль, зникає. Свої висновки американський вчений робить на підставі аналізу численних показників, серед яких і дані про кількість спільних пікніків у вікенди, і участь батьків у шкільних ранках. Зокрема, дані Р. Патнема засвідчують, що американці за останні 30 років все з меншим бажанням беруть участь у будь-яких колективних акціях разом із сусідами, друзями, колегами.
До речі, хоча рівень релігійності в Америці набагато вищий, ніж в інших промислово розвинених країнах, кількість людей, що відвідує церкву, зменшилася приблизно на одну шосту. Частка членів профспілок знизилася з 32,5 % до 15,8 % від загальної кількості працюючих. Кількість членів шкільних батьківських комітетів за період з 1964 року зменшилася з 12 мільйонів до 7 мільйонів. За останні 12 років такі братства, клуби й ордени, як „Леви”, орден Лосів, масонські організації, клуб молодих підприємців „Джейсиз”, втратили до половини своїх членів. Аналогічні скорочення спостерігаються й в інших асоціаціях [9]. Відтак змінюється традиційний американський спосіб життя.
Досліджуючи величезний масив даних та їх можливих взаємовпливів, Р. Патнем зробив висновок, що фактором, який розширює „озонову діру” над „соціальним капіталом” США є... телебачення. Вчений припускає, що на „збільшення тривалості перебування перед телевізором у тих масштабах, які відзначаються в Сполучених Штатах протягом останніх чотирьох десятиліть, лягає, можливо, пряма відповідальність за зменшення „соціального капіталу” у межах від однієї чверті до половини, навіть якщо не брати до уваги, наприклад, непрямі наслідки у вигляді зменшення читання газет і скорочення часу дозвілля в цілому” [11].Слід зазначити, що не тільки Р. Патнем критикує телебачення. TV нерідко звинувачують у розхитуванні підвалин суспільства, в непрямій участі в зниженні освітніх стандартів та насаджуванні неграмотності. У. Шеннон зауважує: „Прихована небезпека, пов’язана з телебаченням, полягає в тім, що воно робить аудиторію пасивною, привчає її одержувати миттєву винагороду” [12].
Тим часом, в Америці поширюються найрізноманітніші об’єднання за інтересами у всіх сферах громадського життя: лобістські організації, професійні асоціації, галузеві спілки підприємців тощо, покликані захищати економічні інтереси певних груп на політичній арені. Хоч багато таких організацій досить численні, проте спілкування їх членів зводиться до мінімуму. Обов’язки обмежуються сплатою внесків, а права – одержанням інформаційних бюлетенів. Ф. Фукуяма пише, що хоч американці завжди мають можливість створити організації на основі договорів, законів тощо, об’єднання на грунті спільних цінностей, члени яких готові підпорядкувати приватні інтереси громадським, зустрічаються все рідше [13].
Природно, що висновки Р. Патнема – не істина в останній інстанції. Зокрема, вони не завжди підтверджуються практикою інших країн. Проте відкрита вченим тенденція, без сумніву, нагадує знайомі кожному з нас реалії. Так, наймогутніше із засобів масової комунікації – телебачення, покликане, здавалося б, зміцнювати і збагачувати тканину громадянського суспільства, стає фактором підриву комунікації (тобто спілкування, людських контактів).
Ця обставина має стати застереженням і для України. Громадянське суспільство у нас тільки зароджується, а результати соціологічних опитувань уже фіксують стійку позицію „мильних” серіалів у верхній частині стовпчика відповідей на запитання про найважливішу подію останнього тижня. За оцінками багатьох дослідників, засоби масової інформації не повною мірою відповідають очікуванням, ціннісним орієнтаціям, загальному рівню культури дорослого населення України. Зокрема, вражає низький професійний рівень авторів багатьох теле- і радіопрограм. Дається взнаки й заангажованість журналістів, внаслідок чого не існує плюралізму у висвітленні соціально-політичного життя.
Потенціал Інтернету