Торговельна лібералізація: конкуренція інститутів

Слід згадати також про те, що багато з членів СОТ „грають” за її правилами близько 60 років (тобто обізнані значно краще тих, хто лише вступає), отже, отримують найбільше благ, а інші йдуть лише домовлятися. Відомо, що країни, що розвиваються (а їх 80 % серед членів СОТ), щороку втрачають від міжнародної торгівлі за правилами СОТ 100 мільярдів доларів США [3]. Отже, економічно доцільніше бути засновником нового союзу, тобто створювати власні „правила гри” (під себе, під свою економічну систему) з такими ж новачками, як і сам. Бажаним є об’єднання (застосування правил вільної торгівлі) між країнами з однаковим рівнем економічного розвитку, оскільки „...різний рівень факторної продуктивності (тобто віддачі від вкладеного капіталу та праці) робить різною вартість фізично однакових ресурсів. Тому різна величина факторного доходу робить економічних суб’єктів нерівними при формально рівних правилах торговельної гри” [5].

Існує ще одна проблема, яка стосується того, що відбулося ототожнення регіональних торговельних угод з регіональними інтеграційними угрупованнями. Це мало два наслідки.

По-перше, нині вважається, що економічна інтеграція – це обов’язково торговельна інтеграція. Те, що інтеграційні угруповання насправді вирішують набагато більше питань, ніж просте сприяння торгівлі, до уваги не береться, оскільки загальноприйнята схема етапів інтеграції Б. Баласси – це схема етапів поглиблення виключно торговельної співпраці (з обмовкою на виникнення на останньому етапі, тобто економічному союзі, валютної компоненти, яку мало хто бере до уваги).

По-друге, СОТ не могла би регулювати діяльність економічних угруповань, але, оскільки вони отримали назву торговельних, то автоматично потрапили в поле її компетенції. Звідси і небажання СОТ на рівних співробітничати з РТУ, і спроба отримати контроль над їх діяльністю. Насправді СОТ та РТУ покривають різні сфери економічних стосунків між країнами, різні напрями державної політики.

Якщо СОТ – це стандартизація правил торгівлі (а не її тотальна лібералізація!) плюс певні поступки у кількох інших сферах (захист інтелектуальної власності тощо) плюс стабілізація зовнішньоторговельного законодавства, то РТУ – це справжня внутрішня лібералізація, сприяння інвестиціям, захист від негативного впливу середньострокових циклів та світового фінансового ринку. Тому СОТ мала би відмовитись від спроб встановлення правил гри для інтеграційних груп та обмежитися сприянням розвитку тих РТУ, які є торговельними та юридично оформлені як угоди, а не як міжнародні організації. А інтеграційним угрупованням непогано було б повернути назву „інтеграційні угруповання” 2, зафіксувавши це у відповідних документах.

Глобальні зміни ефективності?

На підставі доволі неоднозначного досвіду, лише окремими „мазками” змальованого вище, можна констатувати, що на сьогодні немає однозначної відповіді на багато питань, зокрема:

• чи доповнюють одне одного регіональні та глобальні зусилля щодо торговельної лібералізації, чи, навпаки, надмірна увага до співробітництва на регіональному рівні спроможна зруйнувати світову торговельну систему чи перетворити її на номінальну?

• поки що неможливо визначити, чи призведе посилення регіоналізму до більш або менш вільної торгівлі на глобальному рівні;

• чи полегшать інтеграційні мегаблоки укладання нових багатосторонніх угод, чи, навпаки, зроблять досягнення консенсусу практично неможливим?• чи не є швидке зростання форматів і кількості регіональних угод ознакою розчарування у глобальній торговельній системі?

Останнє питання виникло не на порожньому місці. По-перше, тоді як багато країн вважають лібералізацію торгівлі одним з пріоритетів, її швидкість на світовому рівні не є постійною і в останні роки знижується. Подальший розвиток багатосторонньої системи торгівлі, яку уособлює СОТ, все більше ускладнюється через конфлікт інтересів між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Останній саміт СОТ в Канкуні у вересні 2003 року був провалений саме з цієї причини. Розвиток СОТ, отже, сьогодні уповільнюється і, можливо, у майбутньому зупиниться взагалі.

Більше того, почали з’являтись дослідження, які вказують на зниження ефективності діяльності СОТ [2]. Так, МВФ вважає, що СОТ перестає виконувати свої функції і перетворюється на декоративну організацію. Основна причина полягає в тому, що численні пільги та преференції, які отримують її члени, дискредитують саму ідею угод про вільну торгівлю. Бюрократизм Світової організації торгівлі вступає в конфлікт із надзвичайним динамізмом, притаманним розвиткові світової економіки.