Торговельна лібералізація: конкуренція інститутів

одночасне, перехресне членство країни у кількох РТУ загалом негативно відбивається на торгівлі та інвестиційній діяльності через ускладнення правил визначення, наприклад, країни походження. Однак воно ж сприяє прискоренню лібералізації торгівлі. Це питання потребує подальшого вивчення;

вироблення правил торгівлі в межах регіональних інтеграційних угруповань здатна суттєво вплинути на глобальні торговельні правила;

дуже важливим питанням є створення у багатьох РТУ органів з вирішення спорів, які функціонують за правилами, що суперечать з нормами СОТ. У таких випадках дуже часто правила РТУ мають перевагу над правилами СОТ, що може призвести до звуження тих прав, які члени СОТ мали раніше. Однак було зроблене зауваження, що правила РТУ застосовуються тільки у тих сферах, які СОТ не регулює.

(Укладено за [9]).

Можна вважати, що зобов’язання членів СОТ щодо товарів, послуг та захисту прав інтелектуальної власності сягають далеко за рамки спектра лібералізації, що передбачається більшістю регіональних торговельних угод, але водночас рівень зобов’язань у РТУ загалом вищий, ніж у СОТ. Іншими словами, СОТ намагається охопити максимально можливе коло питань, а РТУ фокусуються на кількох головних для них моментах, у яких досягають значного рівня синергії. І коло питань, які охоплюють РТУ, поступово розширюється.

Інша важлива особливість полягає в тім, що іноді в рамках РТУ здійснюються такі торговельні кроки, які поки що не є предметом СОТ. Це, наприклад, впровадження конкурентної політики замість практики антидемпінгових розслідувань для членів угруповання. Не слід забувати й того, що в РТУ вирішується і низка неторговельних проблем.

На прикладі зміни тарифних бар’єрів можна бачити принципову різницю в підходах. СОТ вимагає від країн обмежити верхню межу митних ставок (механізм „зв’язаних тарифів”), тобто країни можуть маневрувати митними ставками в певних межах. РТУ ж, навпаки, вимагає зниження митних тарифів до нуля, тому країни можуть змінювати тарифи тільки в одному напрямку. Тобто СОТ орієнтується на максимум тарифної ставки, а РТУ – на її мінімум.

Ще один аспект питання полягає в тому, що СОТ та регіональні торговельні угруповання вирішують дещо різні завдання. Членство в СОТ означає, у першу чергу, певну стандартизацію зовнішньоторговельного режиму та законодавства країни, підтверджує їх сумісність зі світовими нормами. Зняття тарифних та деяких інших торговельних бар’єрів торгівлі завдяки діяльності СОТ до певної міри компенсується застосуванням нового неопротекціоністського інструментарію [6], розгляд якого виходить за межі нашої розвідки. Звичайно, лібералізація торгівлі відбувається і завдяки СОТ (через принцип надання режиму найбільшого сприяння), але не настільки швидко і справедливо, як цього багатьом хотілося б. Аби компенсувати цей недолік, існує ціла низка РТУ, спрямованих саме на розвиток торгівлі між їх членами. З цієї причини РТУ стали настільки популярними. Вони надають їх учасникам саме той рівень відкритості ринків основних партнерів, який їм потрібен.Вважається також, що метою створення РТУ є так зване „випробування ініціативи” задля впровадження змін на багатосторонньому рівні. До того ж, це „випробування” на регіональному рівні коштує країнам значно менше, ніж на багатосторонньому. І слід спочатку перевірити бажаність якихось змін у торговельній та інших сферах на регіональному рівні, перш ніж витрачати на укладання багатосторонніх угод значні кошти.

Створення РТУ допомагає великим регіональним блокам виступати єдиним фронтом на багатосторонніх переговорах та отримувати більше переваг, ніж би це було без таких блоків; зовсім малі країни, що приєднуються до РТУ, також отримують певний голос (вагу) на багатосторонній арені, якої б вони не мали взагалі, якби діяли самостійно.

Мотивуючим чинником до регіональних ініціатив є те, що система ГАТТ/СОТ досить слабко допомагає розв’язувати соціальні питання. Погляди багатих та бідних країн на вирішення їх значно відрізняються. Тому об’єднання в РТУ, з одного боку, багатих країн та, з іншого, країн бідних допомагає їм гармонізувати свої погляди щодо поліпшення цієї проблеми [1].

Вчені М. Буш та Г. Мілнер вважають, що причиною регіоналізму є те, що набагато легше збалансовувати конфліктні економічні інтереси різних груп (національних фірм та компаній) у регіональному, більш обмеженому контексті, ніж у менш обмеженому багатосторонньому. Цей аргумент, на їхню думку, поєднує регіоналізм та багатосторонність в одне ціле як взаємодоповнюючі елементи [8].