Торговельна лібералізація: конкуренція інститутів

До ГАТТ було включено три умови, які мають виконуватися регіональними угрупованнями:

1. Не підвищувати рівень торговельного захисту проти третіх країн порівняно з рівнем, що існував на момент створення угруповання.

2. Країни-члени повинні знизити податки у взаємній торгівлі до нуля та усунути інші торговельні обмеження, несумісні з правилами ГАТТ. Практично жодна з існуючих РТУ поки що не виконує цієї вимоги.3. Необхідно покривати практично всю взаємну торгівлю угруповання. При цьому не уточнюється, що мається на увазі під „практично” всією торгівлею.

1995 року набула чинності Домовленість про тлумачення Статті XXIV ГАТТ 1994 року, яка дещо уточнила правила діяльності РТУ. Діяльність регіональних угод з торгівлі послугами була дозволена відповідно до Статті V ГАТС. Нарешті, 1996 року в структурі СОТ було сформовано Комітет з регіональних торговельних угод – КРТУ. Його мета – інтерпретація формулювань цих правил і на цій основі визначення того, чи відповідає та чи інша регіональна міждержавна угода правилам СОТ.

СОТ визнає, що наявні правила, які регулюють діяльність РТУ, у реаліях сьогодення недостатні та неадекватні, а КРТУ не виконує покладених на нього завдань. Але якби головною проблемою було визначення того, чи є та чи інша угода регіональною торговельною за правилами СОТ, то проблеми б не існувало. Визнання чи невизнання того або іншого інтеграційного угруповання зоною вільної торгівлі чи митним союзом має принципове значення при врегулюванні торговельних спорів, і саме з цієї причини воно є важливим. Тому одним із завдань Дохського раунду багатосторонніх торговельних переговорів є розробка нових правил та інструментів взаємодії СОТ та РТУ.

Річ у тім, що кількість РТУ в світі швидко зросла. Якщо з 1948 по 1994 рік ГАТТ отримав 124 нотифікації про укладання РТУ, то з часу заснування СОТ (січень 1995 року) остання отримала 130 нотифікацій. Очікується також, що до кінця 2005 року кількість діючих регіональних торговельних угод у світі перевищить 300. Отже, спостерігаємо надзвичайне зростання швидкості утворення РТУ. Протягом першого періоду (1948 – 1994 роки) укладались в середньому 2 – 3 РТУ на рік, а за другий період (1995 – 2003 роки) швидкість зросла в геометричній прогресії: до 16 – 17 РТУ щороку. Якщо така тенденція триватиме, то сам принцип „порушення принципу РНС”, за яким діють усі РТУ, отримає перевагу над глобальною системою ГАТТ/СОТ, яка ретельно намагається впроваджувати в економічні реалії протилежний підхід. Такі тенденції свідчать про більшу економічну доцільність саме регіональних торговельних угод, а не системи ГАТТ/СОТ.

Дослідник інтеграційних процесів Ю. Шишков наголошує на одній проблемі: „Практики... редуціюють феномен інтеграції до самого юридичного факту заснування зони вільної торгівлі або митного союзу... Цей феномен... ототожнюється із формуванням регіональних торговельних блоків. Як тільки дві або більше країн укладають договір про зону вільної торгівлі чи митний союз, то ці країни автоматично потрапляють у розряд інтегрованих або щонайменше таких, що інтегруються... Такий підхід означає... що інтеграція – це не реальний процес наростання господарської взаємозалежності та політичної взаємодії відповідних країн, а підписи їх представників під відповідною угодою” [7, с. 20 – 21]. Але проблема не тільки в тому, що процес підмінюється формою. Після заснування СОТ групи країн почали створювати зони вільної торгівлі або митні союзи не для того, щоб посилити між собою інтеграцію, а для уникнення звинувачень у порушенні режиму найбільшого сприяння при наданні торговельних пільг одна одній. Тобто, РТУ – один з легальних шляхів „обходу” зобов’язань, взятих на себе членами багатосторонньої торговельної системи, яку уособлює СОТ.

147 з 148 членів СОТ (окрім Монголії) беруть участь хоча б в одній РТУ або ведуть переговори про її створення. Це засвідчує, що сьогодні регіональні торговельні угоди на одному рівні із СОТ сприяють розвиткові міжнародної торгівлі. Виникає своєрідна конкуренція між цими двома інституційними формами сприяння міжнародній торгівлі. Але ж СОТ, зі свого боку, бажає розробити такі правила, які б дали їй змогу хоча б частково контролювати діяльність РТУ, бути над ними в ієрархії суб’єктів міжнародної правової торговельної інфраструктури. Тому, в рамках Дохського раунду багатосторонніх переговорів, СОТ розглядає низку проблем функціонування РТУ, що окреслені у документі під назвою „Компендіум питань, що сосуються регіональних торговельних угод” [9].

Головним чином, аналізується практика застосування або інтерпретації існуючих положень СОТ, які відносяться до РТУ. Інші питання мають концептуальний характер і стосуються глибокого дослідження зв’язків між багатостороннім та регіональним підходами, а також рис РТУ, які проявилися протягом останніх років і не були повністю відображені в чинних нормах СОТ. Заходи, які пропонується впровадити щодо взаємодії СОТ з РТУ, об’єднані у семи групах і наведені у таблиці.Тональність цих заходів свідчить про прагнення СОТ регулювати діяльність РТУ, встановити для них певні межі й правові рамки. Вона намагається стати „надрегіональним” регулюючим органом, тоді як РТУ функціонують не під СОТ, а паралельно з нею. Отож як тільки країни винаходять ефективний спосіб боротьби з тотальною торговельною лібералізацією, то на їхньому шляху виникає нова перепона. Тобто, питання взаємодії з РТУ розглядається дещо однобічно. СОТ під співпрацею, вочевидь, розуміє можливість контролювати діяльність та диктувати „правила поведінки”, хоча РТУ розвиваються за своїми правилами та за власною, внутрішньо притаманною їм логікою. Якщо в рамках СОТ сформуються надто жорсткі, негнучкі правила функціонування РТУ, то вони, напевно, будуть порушуватися й інколи відкрито ігноруватися. Справа в тому, що суттєво асимілювати РТУ у систему ГАТТ/СОТ неможливо, оскільки принципи їх діяльності абсолютно протилежні.