Торговельна лібералізація: конкуренція інститутів

На регіональному рівні зменшення торговельних перешкод досягається у рамках двосторонніх преференційних угод та інтеграційних об’єднань, а в світовому масштабі – завдяки діяльності системи ГАТТ/СОТ. Обидва ці інститути виникли та почали розвиватись у 1940-і роки. Їх пріоритетність неоднакова, вона з плином часу змінювалась.В середині ХХ століття країни вирішували найширше коло питань міжнародної торгівлі у формі двосторонніх угод. Регіональні економічні об’єднання тоді вже діяли, але їх було дуже мало. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладена у 1947 р., була юридичною основою вирішення деяких торговельних завдань у багатосторонньому масштабі капіталістичного світу. Системі ГАТТ належав пріоритет за ступенем реального впливу на політику окремих країн. Він досягався за рахунок того, що система ГАТТ розвивалась поступово, починалась із незначних зобов’язань у невеликій кількості сфер торгівлі. Тому виконання цих правил не було обтяжливим для національних урядів. Прогрес у лібералізації торгівлі досягався на раундах переговорів, де нові домовленості закріплювались винятково консенсусом, а тому були прийнятними для всіх. Крім того, окрім післявоєнної Європи, ще не було великої потреби у розвитку регіонального співробітництва.

У 1990-х роках ситуація почала змінюватись. Внаслідок небезпечних викликів глобалізації регіоналізм посилився. В результаті Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів 1995 року на місці ГАТТ виникла Світова організація торгівлі, яка, як міжнародний інститут, сама стала впливовим гравцем на світовому полі. Як наслідок, послабився зв’язок між її діяльністю та інтересами окремих держав. Останні поступово схилялись до меншого дотримання правил СОТ. Відбувся „вибух” регіональних угруповань, що посилювався випереджаючими темпами у всіх регіонах світу, сприяючи вирішенню різних економічних проблем.

За менше ніж за десять років СОТ поступово втрачала свою ефективність, її бюрократизація суттєво зменшила гнучкість глобальної торговельної системи. Регіональні механізми, навпаки, посилили вплив на міжнародні процеси. Ситуація кардинально змінилась, хоча прихильники ідеології лібералізму цього не визнають і досі вважають СОТ панацеєю від усіх бід, а не всього лиш одним з доступних державам інструментів просування власних інтересів на світовій арені. Якщо окреслена тенденція збережеться, то ще за десять років регіональні угоди з лібералізації торгівлі отримають абсолютний пріоритет, а двосторонні домовленості стосуватимуться вузьких та специфічних проблем (схема 2).

Схема 2

Еволюція характеру впливу інститутів лібералізації торгівлі в координатах „вплив на економічну політику – охоплення питань”

Обґрунтування цих тенденцій потребує як уважнішого аналізу сучасного правового поля функціонування дво- та багатосторонніх торговельних домовленостей, так і порівняння принципів діяльності СОТ та інтеграційних об’єднань щодо торговельної лібералізації.

Формування правового поля

У своїй діяльності ГАТТ/СОТ керується принципом недискримінації. Він полягає в тому, що однакові торговельні правила застосовуються до всіх без винятку членів СОТ. Цей принцип реалізується шляхом застосування режиму найбільшого сприяння та національного режиму.

Режим найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі товарами, сформульований у Статті І ГАТТ, гарантує застосування країною однакових зовнішньоторговельних правил щодо всіх інших країн. Національний режим, закріплений у Статті ІІІ ГАТТ, забезпечує надання імпортованим товарам умов, що є не гіршими за ті, що надаються товарам, виробленим усередині країни.

Однак в Угодах закріплено цілу низку винятків з режиму найбільшого сприяння. До них належать преференційні угоди, укладені ще до створення ГАТТ, а також зони вільної торгівлі та митні союзи.

Загальною рисою преференційних угод була наявність особливих (більш м’яких, ніж ті, що діяли щодо решти країн) торговельних правил щодо одного або кількох партнерів преференційної угоди. Такі угоди існували, наприклад, між США та Кубою, Чилі та Аргентиною, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом (Бенілюкс). Теоретично застосування більш м’яких правил до однієї або кількох країн є прямим порушенням принципу недискримінації в частині РНС. Однак насправді їх дія була дозволена.

Незастосування до зон вільної торгівлі та митних союзів РНС регламентується Статтею XXIV ГАТТ. Мета включення цієї статті в текст ГАТТ видавалась очевидною. Було необхідно сприяти якнайлегшій лібералізації міжнародної торгівлі. І регіональні торговельні угоди (РТУ, саме таку назву в ГАТТ отримали усі преференційні угоди та договори про створення зони вільної торгівлі) якнайліпше підходили на цю роль, оскільки зменшували торговельні бар’єри між учасниками. Їх було небагато, і правила, що регулювали їх діяльність, усіх задовольняли.