Торговельна лібералізація: конкуренція інститутів

Розвиток сучасної світової економіки визначається такими трьома глобальними тенденціями, як регіоналізація, лібералізація та інтеграція. У попередньому матеріалі („Об’єднуючий регіоналізм”, Політичний менеджмент №4 (7), 2004) розглядались нові риси двох з них, а саме регіоналізації та міжнародної інтеграції. Об’єктом уваги цієї статті є останній елемент трикутника – торговельна лібералізація. Це явище аналізується в контексті взаємодії та зв’язку тих основних інституційних структур, що йому сприяють, – регіональних торговельних угруповань (угод) та Світової організації торгівлі.

Історичні тенденції

Лібералізація в сучасних міжнародних економічних відносинах відіграє подвійну роль. З одного боку, вона важлива як процес, що супроводжує глобалізацію, розчищаючи їй дорогу від зайвих перешкод. З іншого – лібералізація є основою економічної інтеграції, принаймні, деяких її форм. Водночас інтеграція й лібералізація – якісно різні явища. Лібералізація – це механічне відкриття національного ринку шляхом зниження або усунення тарифних і нетарифних торговельних перешкод, стандартизації митних процедур, вдосконалення торговельної інфраструктури. Інтеграція ж пов’язана з міжнародним поділом праці, формуванням єдиного міжнаціонального господарського середовища, появою спільних узгоджених механізмів економічного регулювання. Вона не завжди спирається на зняття перешкод на шляху товарів та послуг (схема 1).

Схема 1

Співвідношення інтеграції та лібералізації

Якщо вписати ці два явища в історичний контекст, то можна побачити, що економічна інтеграція – феномен відносно молодий. Він чітко заявив про себе лише в роки двох світових воєн1, тоді як лібералізація бере початок у часи завершення епохи первісного нагромадження капіталу, тобто у другій половині XVIII – початку XIX століття. Звідси й низка відмінностей між ними.

Перш за все, лібералізація знаходить свій прояв і в економіці, і в ідеології, і в політиці, а сучасна інтеграція – це економічне явище, що спирається на ліберальну політику та ідеологію. По-друге, лібералізація (лібералізм) має під собою дуже розвинену та гнучку теоретичну основу. До неї можна віднести всю класичну школу політичної економії, починаючи з теорії абсолютних переваг А. Сміта, монетаризм, ідеологію та практику Вашингтонського консенсусу, різні нові моделі міжнародної торгівлі, практику пов’язування перспектив розвитку країни з рівнем її відкритості тощо. А теорія міжнародної інтеграції, крім того, що вимушено спирається на традиційні концепції міжнародної торгівлі, має уривчастий, емпіричний характер. Вона представлена головним чином:

• схемою своїх етапів, яка уміщується на одній сторінці;

• теорією митних союзів американця Дж. Вайнера та француза М. Бійо, що датується 1950 роком;

• аналізом певних ефектів інтеграції (розширення та відхилення торгівлі);

• констатацією необхідності дослідження феномена реінтеграції;

• маловивченими неторговельними аспектами міжнародної інтеграції.

Водночас інтеграція активно набирає обертів, тоді як лібералізм, на думку І. Уоллерстайна, себе в історичному масштабі вичерпує [4, с. 6]. Звідси випливає, що у міжнародної інтеграції на сьогодні потенціал значно вищий. Лібералізація охопила як регіональний, так і глобальний рівні, а інтеграція сьогодні регіональна, і вона має перспективу вийти і на міжрегіональний, і на світовий рівень. Точніше, інтеграція – регіональний феномен, тому що здійснюється на відповідному рівні, але вже з глобальним охопленням, оскільки цей процес спостерігається у всіх куточках земної кулі. Можна сказати, що лібералізація згоряє, швидко злетівши у глобальну епоху на глобальну ж точку відліку. З’являються нові форми „відкритого регіонального протекціонізму”, які ігнорують традиційну ліберальну риторику, оскільки розраховані на різке закриття у випадку настання гострих кризових ситуацій. Отже, простежується своєрідна конкуренція як між лібералізацією та інтеграцією, так і між глобальним та регіональним рівнями розвитку цих процесів.