Стратегічне управління політичними партіями
Термін „стратегія” має різні визначення. Більшість наукових праць найчастіше присвячується конкретним її проблемам. Так, Сун-Цзи [1], С. Фронтін [2], Н. Мак’явеллі [3] тлумачили питання воєнної стратегії. Дж. О’Шонессі [4], І. Ансофф [5], К. Боумен [6] розглядали стратегію у зв’язку з діями організацій і компаній у боротьбі за ринки збуту продукції. Дж. О’Шонессі, зокрема, запропонував таке визначення: „Стратегія організації – це набір правил для отримання рішення” [7, с. 15]. І. Ансофф схильний визначати стратегію як „набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності” [8, с. 23]. М. Портер визначає стратегію в контексті конкурентного середовища. Він, зокрема, вважає, що стратегія – це „створення унікальної і вигідної позиції, яка передбачає певний набір видів діяльності… Суть стратегії – у видах діяльності, вірніше – у виборі різних способів здійснення діяльності або у здійсненні різних видів діяльності” [9, с. 118].
В. Кінг і Д. Кліланд визначають стратегію як „загальний напрямок, на якому слід шукати шляхів досягнення цілей” [10. с. 43]. О. Віханський дає більш розгорнуте тлумачення: „Стратегія – це довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, який стосується сфери, засобів і форми її діяльності, системи взаємовідносин всередині організації, а також позиції організації в зовнішньому середовищі, що приводить організацію до її цілей” [11, с. 7 – 8]. А. Чандлер включає до стратегії й процеси планування, яке визначає шляхи досягнення стратегічних цілей: „Стратегія – це визначення основних довгострокових цілей підприємства, курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення мети” [12, с. 28].
Будь-яка стратегія має свої особливості, які треба враховувати при її розробленні. По-перше, стратегія завжди залежить від зовнішнього середовища. По-друге, завжди є конкуренти, готові скористатися раціональними рішеннями, які використовувалися при розробленні або реалізації стратегії. По-третє, стратегія завжди формулюється в умовах недостатньої інформації та повинна коригуватися в міру надходження нових даних. По-четверте, не існує методів визначення того, чи є певна стратегія оптимальною. Конкурент завжди може вдатися до ефективнішої стратегії. По-п’яте, стратегія має підкріплюватися організаційною структурою і ресурсами, які є в розпорядженні організації. Вона дозволяє максимально ефективно використовувати їх, спрямовуючи туди, де вони можуть принести найбільшу користь. По-шосте, стратегія завжди має бути націлена на кінцевий результат, стратегічну мету, яку, у свою чергу, необхідно узгоджувати з можливостями.
Виходячи з такого розмаїття визначень, можна дійти певних висновків. По-перше, стратегія пов’язується з поняттям діяльності, яка розглядається як сукупність дій у конкретному середовищі. Ця діяльність припускає різні варіанти і види. Результатом її має бути досягнення поставленої мети.
По-друге, характер дій, які пов’язуються із стратегією, неможливо заздалегідь передбачити, тобто дії не мають забезпечити однозначно визначеного результату. Це пов’язується з неповнотою інформації про середовище, з непередбачуваними можливостями його зміни, з діями інших об’єктів і складових зовнішнього середовища, які впливають на процеси, що відбуваються у середовищі та не можуть бути враховані заздалегідь.
По-третє, стратегія обов’язково пов’язана з діяльністю людей, з їх фізіологією, психологією, етикою, з умовами їх життя. Людський чинник завжди слід враховувати при виборі тієї чи іншої стратегії.
По-четверте, стратегія обов’язково спрямована на отримання бажаних результатів, досягнення певних цілей, які визначаються як стратегічні.
По-п’яте, стратегія – це те, що дозволяє приймати рішення в ситуаціях, які не дають можливості повністю передбачити ефект від цих рішень в умовах, коли шлях до кінцевого результату заздалегідь не відомий, а має бути встановлений у процесі виконання стратегічних дій.
Виходячи з цього, Віктор і Володимир Мейтуси дають таке визначення: стратегія – це „сукупність методів і засобів, що дозволяють досягти мети у недостатньо визначених швидкоплинних контекстах із врахуванням існуючого людського чинника” [13, с. 123].
Стратегія партії є частковим вираженням загального вираження стратегії. Його особливість полягає в тому, що стратегічні цілі будь-якої партії можуть бути сформульовані заздалегідь. Це одразу визначає і рамки, що окреслюють методи побудови стратегії. Проте, розробляючи стратегію, не можна обмежуватися лише загальними визначеннями. Основу використання стратегії складає доведення загальних принципів до конкретних схем, котрі дозволяють побудувати стратегію, виходячи із загальних теоретичних схем.