Легітимаційна політика: поняття і сутність

Легітимація є процесом досягнення соціальної значимості (реальної влади або впливу) різними суб’єктами (від індивіда до держав, міжнародних, транснаціональних організацій, міждержавних об’єднань) для успішного здійснення певної практики, яка, по-перше, зачіпає інтереси як окремих осіб, суспільних груп, етносів, народів, організацій, так і людства в цілому; по-друге, стосується збереження або зміни певного соціального порядку (системи соціальних відносин) на будь-якому рівні, у будь-якому відношенні або в цілому; по-третє, відбувається при наявності кількох альтернатив, конкуренції, конфлікту.

Отже, легітимація встановлює та підтримує значимість не лише суб’єктів, а й соціальних порядків, які є результатом діяльності зацікавлених суб’єктів та не існують без їх дієвої і регулярної підтримки. Легітимація забезпечується, з одного боку, обгрунтуванням, виправданням, підтвердженням претензій на соціальну значимість суб’єкта і його діяльності (в її цілях, засобах і результатах) або ним самим, або зацікавленими в ньому іншими суб’єктами, а з іншого боку – визнанням і підтримкою значимості суб’єкта та його соціальних дій, практики держателями ресурсів соціальної підтримки (ентузіастами, експертами, авторитетними особами, лідерами думки, засобами масової інформації, організованими силами, фінансовими донорами, силовими відомствами, виборцями).Отже, легітимація – це двосторонній процес взаємодії соціальних суб’єктів, що претендують на владу і вплив для реалізації своїх соціальних проектів, та тих, хто їх визнає і підтримує. Суб’єкти легітимації щодо своєї ролі в її здійсненні поділяються на суб’єктів обгрунтування і виправдання системи соціальних значень та суб’єктів визнання (правильності) і підтримки такої системи. Суб’єкти обгрунтування і виправдання фактично є суб’єктами легітимаційної політики. При цьому суб’єкти визнання (правильності) і підтримки є тими, на кого спрямована легітимаційна політика, тобто її об’єктами. Таким чином, легітимаційна політика є інструментом впливу соціальних суб’єктів на її об’єкти для утвердження, підтвердження або реалізації певної соціальної практики.

Найбільшу потребу в легітимації має політика, політична практика, оскільки вона зачіпає найважливіші інтереси широкого спектра соціальних груп, втягує в процес свого здійснення великі маси людей, значний обсяг засобів і ресурсів, визначає будову та взаємодію соціальних спільнот, виступає важливим фактором соціальних перетворень. З іншого боку, будь-яка політика в усіх її різновидах та незалежно від спрямованості, характеру суб’єктів і об’єктів, масштабів реалізації, змісту цілей потребує легітимації. Від успішної легітимації політики залежить її дієвість, та, зрештою, виконання нею свого призначення. Сам же процес легітимації, його результативність залежить не лише від характеру і змісту політики, а й від діяльності з управління легітимаційним процесом. Така діяльність, власне, і є легітимаційною політикою.

Як і політика в цілому, легітимаційна політика охоплює всю тканину соціальної реальності. Та якщо політика в цілому намагається змінити вже визначену, певним чином визнану, легітимовану реальність, то легітимаційна політика покликана саме визначити, універсалізувати, об’єктивувати реальність так, щоб вироблення та реалізацію певного політичного курсу, програми зробити прийнятною та оптимальною. З одного боку, легітимаційна політика - це невід’ємна складова будь-якої політики, котра реалізується в ідеях, ідеології, етиці, системах обгрунтування і стилях аргументування, визначенні ціннісної ієрархії та акцентуванні кодів (друг – ворог, приватні інтереси – загальне благо, захист прав людини – їх порушення, рівність – нерівність, справедливість – несправедливість, правомірне – неправомірне, моральне – неморальне тощо) політичної дії. З іншого боку, легітимаційна політика – необхідний фундамент будь-якої політичної практики, втілення в життя будь-якого політичного проекту – вона має власну, автономну реальність. На рівні легітимаційної політики задаються принципи та критерії оцінки, міра довіри, шанси визнання та підтримки тієї чи іншої політики, політичного курсу.

Отже, легітимаційна політика - це і вид політики і одночасно метаполітика. Як вид політики, легітимаційна політика покликана забезпечити грунт для проведення певного курсу організації життя суспільства. Як метаполітика, вона є полем боротьби різних ідей, концепцій, ідеалів, надій, смислів за право визначати структуру реальності та наділяти нееквівалентним (нерівноцінним) значенням, а відтак і владою, різні її аспекти і прояви. Скасувати легітимаційну політику означало б зрівняти всі значення, не розрізняти різні складові реальності, вважати всіх рівними, а все, з чого складається світ і що у ньому відбувається, єдиним, гомогенним, неієрархізованим. Одночасно це означало б і скасування будь-якої влади. Неможливість скасувати легітимаційну політику, її вкоріненість у соціальному бутті людини, її тотальність дає можливість стверджувати, що вона має свою онтологію. Будучи спільною і визначальною для всіх можливих політик, легітимаційна політика є конститутивною основою політичного, метаполітикою.

Легітимаційна політика як соціальна реальність проявляється переважно у продукуванні смислів або систем смислів, що визначають соціальний порядок і поведінку людини згідно з її місцем у соціальній системі та перспективами соціальної мобільності. Як соціальний інститут, легітимаційна політика виникла у відповідь на потребу людини в смислах та в упорядкуванні відносин з природою ще первісному колективі. Саме до доби первісного суспільства відносить В. Ільїн появу регуляторів соціальної взаємодії: „Виникнення соціальності і координованих з нею владних, правових, етичних, а згодом і морально-ціннісних структур правомірно пов’язувати з упорядкуванням взаємодії особин в початкових формах первісного людського стада в усіх іпостасях прояву колективного життя від праці до злягання” [24, c. 123]. Через створення міфологічних та релігійних уявлень про світ легітимаційна політика не лише реалізовувала потребу людини у смислах, а й за їх допомогою згуртовувала первісний колектив, освячувала табу, звичаї та ритуали, добиваючись неодмінності їх виконання.Отже, легітимаційна політика як духовна інстанція впорядкування соціальної організації виникає з появою соціальних відносин, що потребували закріплення, тобто легітимації.