Клієнтелістські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі
Антитезою несвободи в середньовіччі стала система міського самоврядування, яка суттєво відрізнялась від феодального способу існування. "У феодальному світі, де переважали вертикальні структури, стосунки між людьми визначалися такими уявленнями, як феод і служба, інвеститура і схиляння", справедливо зауважує Ж.Баланд'є [9, с.156]. Відомо, що ці стосунки також безпосередньо залежали від наявності поваги до господаря і до васала, і специфіки взаємовідносин між ними.
Іншу модель співіснування спостерігаємо в містах. Тут історично виникають горизонтальні солідаристські структури, які характеризуються співпрацею рівних. "Гільдія, братство, університет, а передусім гільдія над гільдіями, спілка всіх громадян – комуна, - були інституціями, що створені новим світоглядом і відображають нові ідеали", - резюмує згадуваний нами французький дослідник Ж.Баланд'є [10, с.176].
Відомо, що ідеали та імперативи міського солідаризму почали теоретично розвиватися ще з часів Платона та Аристотеля. Аристотель широко розвиває цю тему в своєму широковідомому дослідженні "Нікомахова етика", наголошуючи, що "міське суспільство, або члени громадянського суспільства повинні бути одного розуму та серця задля суспільного блага" [11, с.253]. Така солідарність членів міста, починаючи ще з часів античності, була суттєвою його рисою. Втім, існують і вагомі відмінності між античним полісом та середньовічним містом.В античному полісі окрема особа постійно відчуває свою залежність від спільноти і передусім від держави, яка визначає поведінку і спосіб життя громадянина. Аристотель, звертаючи увагу на підпорядкованість громадянина державі, підсумовує свою думку так: "Держава є таким природним творенням, що випереджає особистість" [12, с.376]. Відповідно особистісні інтереси є віддзеркаленням державних і лежать у площині публічного існування. Приватні інтереси є другорядними і впроваджуються в життя лише заради іншого світоглядно-активного виміру – виміру публічного утвердження і державного блага. Звичаєве право було вагомішим за писані юридичні норми. В античному місті ще не існувало сталої нормативної судової системи і єдиної правової науки.
На відміну від античного полісу, де громадяни функціонують переважно в політичній площині, в середньовічному місті головним типом людини стає особа, що орієнтується передусім на економічний успіх. У містах поступово утворюються структури громадянського суспільства, а точкою опертя нового суспільства стає незаангажований авторитетами та ієрархічною підлеглістю, автономний від тиску громадянин, творець солідаристського простору міського самоврядування. Власне міське суспільство надавало людині можливість не лише жити поряд з іншими, але й спільно, у взаємодії реалізовувати ідеали справжнього досконалого буття у вимірі права і власності. Повага до правових норм була характерною рисою середньовічного міста.
Угоди та контракти посідали центральне місце у всіх сферах існування полісу. Кількість нотарів, юристів, суддів, які нотували та втілювали в життя ці угоди, в середньовіччі постійно зростала. Такі європейські міста, як Болонья та Кьольн, нараховували, зокрема, до 2 тисяч професіональних нотарів з 50 тисяч населення, що, природно, свідчило про надзвичайну довіру мешканців європейських міст до укладених угод, переговорів і права.
Найбільш розвинену правову систему довгий час мали італійські міста. Італійський дослідник Р.Патнам переконливо доводить, що "характерною особливістю італійського суспільства, яка позитивно відрізняла його від інших регіонів Європи, була спроможність громадян брати активну участь у створенні законів та прийнятті рішень, безпосередньо пов'язаних з їх життям" [13, с.152].
У містах південної та центральної Італії історично вперше виникли форми самоврядування. Поступово міське республіканство утворюється в усій Європі як вагома альтернатива феодальному статусному ладу. Комуни, що створювалися, не були демократичними в сучасному європейському розумінні, оскільки лише незначна кількість населення була їхніми репрезентантами. Громадянська зрілість населення міст теж була різною. Проте з самого початку історичного існування нові утворення визначили легітимні межі функціонування різноманітних суспільних груп, сприяли розвиткові договірних відносин та етиці взаємовідповідальності. Правовий лад надавав можливість розвитку корпоративної демократії, закладав фундаментальні підвалини публічним та приватним особливостям європейського суспільства.
Правовий лад забезпечував широку репрезентацію народу у вирішенні громадянських питань міста, що не мала аналогів у решті середньовічного світу. І, нарешті, місто народжувало найрізноманітніші форми громадянської солідарності: комуни, гільдії, парафіяльні організації, політико-релігійні партії, товариства, які існували з певною мірою автономності, вирішуючи власноруч майже всі місцеві проблеми – починаючи від питань безпеки і закінчуючи політико-правовими і владними проблемами міста.