Клієнтелістські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі

Різні верстви феодального соціуму були трансляторами системи клієнтелістських відносин, оскільки лише вона забезпечувала гарантоване фізичне існування та корпоративну підтримку, була вагомим медіатором між різноманітними суспільними групами і далекою і незрозумілою державною владою. За браком горизонтальної демократичної солідарності в феодальному маєтку вертикальна клієнтелістська форма взаємозалежності виконувала стабілізаційну функцію в суспільстві, зберігаючи суспільний спокій за допомогою примусових форм соціальності. Така система примушувала залежні суспільні страти, насамперед селянство, виконуючи вимоги землевласника-патрона, залишатися пригніченими та відданими латифундистам.

Очевидно, що форма залежності клієнта від патрона в середньовічному суспільстві була різною: від формально-незалежного осілого шляхтича, що був наближеним до свого покровителя – великого сеньйора, до "слуги", який за посередництвом патрона торував шлях до посадового місця, маєтку, в решті-решт до статусу "людини доброї". Проте, незмінним залишається загальний дискурс несвободи, підлеглості, відповідно до якого пануючими були форми примусу, звітності, насильства. Натомість правові виміри, людська гідність та етичні імперативи стають другорядними. Особа в дискурсі підлеглості втрачає своє унікальне значення, розглядається як істота соціальна, подібна до багатьох інших. Така людина стає байдужою до насильства, втрачає почуття відповідальності як за власну долю, так і за долю всього суспільства.

Клієнтелістські відносини об'єктивно призводили до хронічної слабкості держави, нерівномірного розподілу багатства, цілковитої відсутності уявлення про рівність цих людей перед законом, верховенство позаправової влади. Взаємодія, толерація, справжнє почуття колективної відповідальності тут відсутні. Ієрархічна форма соціальності зводила нанівець атрибути громадянськості, автономності, індивідуальності, вільного волевиявлення. За влучним висловленням французького дослідника Ж.Маке -"клієнтелізм є характерною формою феодальних відносин, адже феодалізм не є засобом виробництва, він уособлює собою політичний режим, який визначає керуючих і підзвітних" [7, с. 97].

Специфічною формою клієнтели, як і феодальних відносин в цілому, є міжособистісний зв'язок, відповідно до якого феодальні інститути встановлюють між двома нерівними особами протекціоністські стосунки, з одного боку, лояльності і підлеглості, з іншого. Такі стратифікаційні, ієрархічні відносини патрона і клієнта історично склали квінтесенцію феодального ладу і відповідного дискурсу несвободи.Іншою характерною рисою феодального ладу було те, що всі події тут розгортались у межах приватного домогосподарства, а публічно-політичні відносини є практично відсутніми. В цьому варто вбачати істотну відмінність між середньовіччям і античністю, адже для античності властива жорстка суперечність публічного і приватного, натомість у середньовічну добу така дихотомія майже не простежується. Якщо в античному полісі "справжнє буття" існує лише в політичній сфері і, відповідно до нього, людина мусить перебороти жагу до біологічного та господарського існування, – утверджуючись у політичній сфері серед подібних до себе рівних особистостей, то у середньовіччі особа маніфестує себе не тільки в площині сакральне-профанне, але й у межах категорій панування, підкорення, звітності та насильства.

Звичайно це не означає, що відносини володаря і підлеглого, патрона і клієнта у середньовіччі ґрунтувались на аморальних засадах. Навпаки, відомо, що феодальні відносини передбачали шанобливе ставлення до моральних чеснот. Т.Аквінський, зокрема, вказує на те, що кожен людський закон набуває чинності лише тоді, коли "він випроваджується з природного закону", тобто не суперечить моральним нормам. Продовжуючи власну думку, середньовічний філософ іде ще далі, стверджуючи, що "громадянин має обов'язок совісті не коритися приписам авторитетів, якщо ці розпорядження суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини або вказівкам Євангелія" [8, с.34]. Моральним нормам мусять підкорятися всі. Навіть влада, яка за походженням має сакральний характер, мусить верифікуватись моральними настановами і відповідністю права та моралі.

Громадсько-владний простір середньовічного маєтку не міг існувати без права, моралі, звичаєвості – фундаментальних духовних складових суспільного розвитку. Втім, владні інституції, постійно відтворюючи себе, зміцнюючи власну вагу за допомогою економічних і позаекономічних важелів, далеко не завжди діяли в межах правових ненасильницьких дій. Сама клієнтелістська ієрархічна система репрезентує достатньо спрощену версію традиційної системи влади та суспільної уніфікації. Згідно з нею визначальну роль відігравали корпоративні відносини взаємного обов'язку та певна нетолерація до інших версій суспільного розвитку громадянського суспільства, міського самоврядування і вільної комунікації. За такої системи владні обмеження і розпорядження регламентували життя кожного мешканця від народження до самої смерті, зводячи нанівець творчий потенціал громадян та їх здатність до автономного виміру існування.

Клієнтелістська модель суспільного розвитку історично була приречена на відмову від базових цінностей європейської цивілізації – засад індивідуалізму та демократизму, вільної господарської та публічної діяльності, громадянської солідарності. Ґрунтуючись на трьох складових – родинних зв'язках, владі володаря-патрона та групі людей, відданих патронові, така система мала обмежений ресурс функціонування і практично не мала можливості для збереження у автентичному вигляді. Модель, за якою стосунки регулюються традицією, привілеями, патримоніальною вірністю, доброю волею та відданістю підлеглого, увійшла в історію як уособлення відчуження та несвободи.