Політологія міжнародних відносин

Наступний етап геополітичного перерозподілу відбувся після світової війни 1914-1918 pp., ще один вилився у світову війну 1939-1945 pp. А останній — пов'язують з розпадом Радянського Союзу та соціалістичної системи (1991 р.) і переходом до нової стадії міжнародного перерозподілу сил.

Взагалі вчені підрахували, що Перша світова війна породила ЗО нових держав, Друга світова війна — 25, деколонізація — 90, так звана перебудова — 27 нових незалежних держав.

Протягом XX ст. склався єдиний світовий ринок, який контролюється потужними транснаціональними корпораціями. Якщо раніше монополістичні групи були підпорядковані національним керівним групам, в яких об'єднувалися державні та приватновласницькі структури, то наприкінці XX ст. сформувалася могутня наднаціональна адміністративна система регулювання світового ринку.

Ця система спрямовується такими потужними фінансово-економічними та адміністративно-політичними структурами, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Світовий банк (СБ), Генеральне агентство по тарифах і торгівлі (ГАТТ), Організація Об'єднаних Націй (ООН) та ін.За цих умов традиційні механізми державного регулювання національними сегментами світової економіки почали втрачати ефективність. І чим більша держава, чим строкатіше її територіальне, економічне, етнополітичне розмаїття, тим менше в неї можливостей реалізувати свою мобілізаційну функцію політико-адміністративними заходами.

У зв'язку з вищезгаданими змінами функцій держави (зростання тенденцій до створення єдиного світового економічного, екологічного, інформаційного простору) зросло значення ментальних, соціокультурних, психологічних чинників.

Особливого драматизму набула боротьба націй, які й досі не мають своєї державної оформленості, за утворення власних держав. У цьому контексті варто навести приклади боротьби за самовизначення курдів (Туреччина, Ірак), басків (Іспанія), ірландців (Великобританія), чеченців (Росія), палестинців (Ізраїль) та ін.

Ці та інші приклади свідчать про необхідність уважного вивчення проблем геополітики та етнополітики в руслі загальної глобалізації сучасної постіндустріальної цивілізації (рис. 13).

Рис. 13. Глобальні проблеми сучасності

Криза техногенної цивілізації та побудова інформаційного суспільства диктують необхідність створення парадигми нового світового порядку.

її можна реалізувати на основі таких принципів:

. розуміння цілісності та взаемопов’язаності сучасного світу;

. визнання миру вищою цінністю буття;

. визнання ступеня розвитку людини мірилом прогресу;

. відмови від використання сили шляхом створення системи всезагальної міжнародної безпеки;

• безумовного й повного визнання свободи соціального та політичного вибору народу тієї чи іншої країни;

• поглиблення співпраці країн і регіонів у вирішенні завдань збереження цивілізації;

• відмови від ідеологізації міждержавних відносин і готовності до діалогу та компромісів.

Процес деколонізації наприкінці XX ст. дав поштовх висуванню нових проблем, насамперед так званих малих народів.

За свідченням прихильників теорії Четвертого світу на планеті існує близько 200 держав і більше 5000 народів. Ці держави є певною сукупністю імперій, що окупували більшість народів і намагаються зменшити рівень біологічного і культурного різноманіття світу. В реальності 95 % сучасних держав є багатонаціональними. Наприклад, в Нігерії проживає 450 народів, в Індії — 380, в Індонезії — 250 народів. Зрозуміло, що народи, які прагнуть незалежності, кваліфікуються титульними етносами як "терористичні". На думку прихильників теорії Четвертого світу, держави, які знищують "малі" народи, формують фундамент свого майбутнього розпаду.