Політологія міжнародних відносин

Міжнародна політика і міжнародні відносини

Міжнародна політика як спосіб взаємодії та відносин різних великих соціальних угруповань (племен, племінних об'єднань, народів, держав, блоків держав) має прадавню історію.

З писемних джерел, датованих IV—III тис. до н. е., дійшли відомості про різноманітні союзи, військово-політичні об'єднання та блоки. Утворювалися вони переважно для спільного ведення воєн. Хоча були й випадки об'єднання держав на релігійно-політичних засадах (наприклад, у Стародавній Греції — дельфійська та делоська амфіктіонії), які були створені для збереження храмового майна, підтримання миру і т. ін.

Проте ці об'єднання можуть вважатися поодинокими світлими плямами в історії людства, яке звикло розв'язувати міжнародні (міждержавні) конфлікти, вдаючись до військових дій.

Науковці стверджують, що за останні 5,5 тис. років людство жило в мирі не більше 300 років. Протягом цих 55 століть на нашій планеті відбулося 14,5 тис. воєн (з них дві світові — 1914-1918 і 1939-1945 pp.), в яких загинуло 3,6млрд осіб.

За роки, що минули після закінчення Другої світової війни, у світі відбулося понад 250 воєн, в яких брали участь понад 90 держав (майже половина з наявних на планеті), а людські втрати становили понад 35 млн осіб.

Що це, природна психологічна агресивність людини як соціальної істоти? Чи, можливо, спосіб регулювання чисельності людства як частини біосистеми?

Сумний афоризм щодо історії людства як історії воєн примушує нас серйозно замислитися над змістом і природою міжнародної політики та міжнародних відносин.

Як зазначалося, однією з ключових ознак держави є об'єднання людей за територіальним принципом. Процеси формування та існування держав упродовж історії людства супроводжувалися боротьбою за розширення їхніх територій, зміцнення та збереження встановлених раніше кордонів.

Ці процеси міжнародної взаємодії історично були провідними. Саме тому первісні уявлення про міжнародну політику, її зміст і цілі формувалися під впливом боротьби за перерозподіл території, збереження територіальної цілісності, недоторканності, суверенітету. Відповідно міжнародний звичай визнавав законним право на війну як спосіб розв'язання міжнародних проблем.

Проте поступово зароджується й практика досягнення угод, домовленостей щодо майнових, прикордонних питань, плавання в нейтральних водах, міжнародної торгівлі і т. ін.

У середні віки, коли почали утверджуватися феодальні держави, набули поширення ідеї суверенітету, рівноправ'я держав. Але вони не мали всеосяжного характеру, оскільки суверенітет держави розглядався як суверенітет монарха. Це був час приватної дипломатії феодалів.

Розвиток буржуазно-демократичних революцій XVIII-XIX ст. сприяв утворенню єдиного світового ринку, широкої мережі економічних, наукових, технічних, культурних зв'язків між країнами, народами, окремими людьми.

Цей процес, помножений на якісно нові комунікативні можливості суспільств, сприяв укладенню численних міжнародних угод з питань транспорту, зв'язку, санітарно-медичного обслуговування тощо. [Як приклад можна назвати утворення Міжнародного телеграфного союзу (1865), Всесвітнього поштового союзу (1874) тощо.]

Незважаючи на перші паростки демократії в міжнародних відносинах — вільне судноплавство на міжнародних річках (Дунай, Рейн), використання міжнародного арбітражу, — практика міжнародних відносин усе ж відзначається боротьбою за території, сфери впливу, джерела сировини та ринки збуту.