ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК

Ортега-і-Гассет Хосе (1883 – 1955) – іспанський філософ і публіцист, представник філософії життя і філософської антропології. Справжню реальність, що надає змісту людському буттю, вбачав у історії, тлумачачи її в дусі екзистенціалізму як духовний досвід безпосереднього переживання. Один із головних представників концепцій “масового суспільства” масової культури (“Повстання мас”, 1920 – 1930) і теорії еліти. В естетиці виступив як теоретик модернізму (“Дегуманізація мистецтва”, 1925).

Паскаль Блез (1632 – 1662) – французький математик, фізик, релігійний філософ і письменник. У творі “Думки” Паскаль розвиває уявлення про трагічність людини, яка перебуває між двома безоднями – безкінечністю і ницістю (“людина – мислячий очерет”). Осягнути таємниці буття і спасіння з метою звільнення від відчаю можна при допомозі християнства.

Платон (427 – 347) – давньогрецький філософ, учень Сократа. Розвинув теорію про існування безтілесних форм речей, які називав “видами” або “ідеями” і які ототожнював зі справжнім буттям. Ідеям протиставляв небуття, тотожне матерії і простору. У пізнанні розглядав його види у залежності від особливостей пізнавальних предметів. Достовірне пізнання можливе тільки в істинно сущих “видах”. Основні праці: “Апологія Сократа”, “Софіст”, “Теетет”, “Пармені”, “Держава”.

Поппер Карл Раймонд (1902) – англійський філософ, логік і соціолог. Його концепція отримала назву “критичний раціоналізм”. Відмовився від вузького емпіризму і індуктивізму логічних позитивістів, замінивши їх принципами органічного зв‘язку теоретичного і емпіричного рівнів знання, твердженням, що будь-яке наукове знання носить лише гіпотетичний характер. Основні праці: “Логіка наукового відкриття”, 1935; “Відкрите суспільство і його вороги”, 1945.

Рассел Бертран (1872 – 1970) – англійський філософ, логік, математик, суспільний діяч. Основоположник англійського неореалізму і неопозитивізму. Філософія запозичує свої проблеми із природознавства, прокладає йому шлях і повинна логічно аналізувати і пояснювати принципи і поняття природних наук. Світ складається із даних відчуттів, які логічно нерозривно пов‘язані між собою. Лауреат Нобелівської премії з літератури. Основні праці: “Принципи математики”, 1910 – 1913; “Проблеми філософії”, 1912; “Історія західної філософії”, 1940.

Руссо Жан Жак (1712 – 1778) – французький письменник і філософ. Представник сентименталізму. З позиції деїзму засуджував офіційну церкву і релігійну нетерпимість. Висунув лозунг “Назад до природи!”. Здійснив великий вплив на сучасну духовну історію Європи з точки зору державного права, виховання і критики культури. Основні праці :”Юлія, або Нова Елоїза”, 1761; “Еміль, або Про виховання”, 1762; “Про суспільний договір”, 1762.

Сартр Жан-Поль (1905 – 1980) – французький філософ, письменник, публіцист, екзистенціаліст. Основні теми художніх творів: самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття. У 1964 році Сартру була присуджена Нобелівська премія з літератури. Основні праці: “Ескіз теорії емоцій”, 1939; “Буття і ніщо”, 1943.

Сенека Луцій Анней (5 – 65 до н.е.) – римський політичний діяч, філософ і письменник, представник стоїцизму.

Сократ (469 – 399) – давньогрецький філософ. Мета філософії – самопізнання як щлях досягнення істинного блага; доброчинність – це знання або мудрість.

Спіноза Бенедикт (1632 – 1667) – нідерландський філософ-пантеїст. Світ, за ним, -- закономірна система, яка може бути пізнана до кінця геометричним методом. У теорії пізнання притримувався лінії раціоналізму. Основні праці: “Богословсько-політичний трактат”, 1670; “Етика”, 1667.Тейяр де Шарден П‘єр (1881 – 1955) – французький вчений-палеонтолог, філософ і теолог. Його філософська концепція – “християнський еволюціонізм” – різновид пантеїзму. Бог – “Христос еволюції” – представлений у кожній частинці “тканини універсуму” у вигляді особливої духовної енергії, яка є рухомою і спрямовуючою силою еволюції. Розвиток Всесвіту (“космогенез” – “христогенез”) зображений як ряд етапів еволюції духу, яка здійснюється через ускладнення матерії. Важливе місце у процесі удосконалення світу, яке з виникненням людини здійснюється завдяки свідомості і діяльності самих людей, належить науці. Основні праці: “Божественне середовище”, 1927; “Феномен людини”, 1956.

Тертуліан Квінт Септімій Флоренс (б. 160 – після 220) – християнський теолог і письменник. Підкреслював прірву між біблійним одкровенням і грецькою філософією, стверджуючи віру саме в силу її не співмірності з розумом.