ФІЛОСОФСЬКИЙ СЛОВНИК

Будда (Сідхартха Гаутама) – засновник буддизму, який походив, за легендою, із царського роду племені шак‘їв у Північній Індії. Коли Сідхартха побачив старця, хворого, похоронну процесію і святого, який збирав милостиню, він відмовився від світського життя і почав вести мандрівний спосіб життя, шукаючи істину. Основою вчення буддизму є проповідь Будди про “чотири благородні істини”, що відкрились йому у ніч просвітлення: є страждання; страждання має причину; є свобода від страждання; існує шлях, який веде до нірвани. В цих істинах весь закон морального життя, що веде до вищого блаженства. Моральна доля кожної людини повністю підконтрольна їй самій, і можливості її спасіння не обмежені нічим, крім власних її гріхів і помилок.

Бекон Френсіс (1561 – 1626) – англійський філософ, засновник англійського матеріалізму. Лорд-канцлер при королі Якові І. В трактаті “Новий органон” (1620) оголосив метою науки збільшення влади людини над природою, запропонував реформу наукового методу – очищення розуму від помилок, звернення до досвіду і обробка його шляхом індукції, основа котрої – експеримент. Йому належить афоризм :”Знання – сила”. У знанні, науці Бекон бачив могутній інструмент прогресивних соціальних змін. Автор утопії “Нова Атлантида”.

Бюхнер Людвіг (1824 – 1899) – німецький філософ, природодослідник, лікар. Представник вульгарного матеріалізму. Спочатку перебував під сильним впливом Фейєрбаха. Духовне розглядав як сукупність функцій мозку, заперечуючи активну роль свідомості. Трактував її як дзеркальне (пасивне) відображення дійсності. Був прихильником соціального дарвінізму. Основні праці: “Природа і наука”, 1881; “Психічне життя тварин”, “Дарвінізм і соціалізм”.Вебер Макс (1864 – 1920) – німецький соціолог, історик, економіст, юрист. В основі його методології – розмежування досвідного знання і цінностей. Дію пояснював через тлумачення індивідуальних мотивів. Ввів поняття ідеального типу як мисленної конструкції історичного процесу. Розробляв соціологію релігії. Однією з основних причин походження західноєвропейського капіталізму вважав протестантизм. Основні праці: “Аграрна історія давнього світу”, “Протестантська етика і дух капіталізму”, “Господарство і суспільство”.

Вернадський Володимир Іванович (1863 – 1945) – російський природодослідник і мислитель. Основоположник геохімії, біогеохімії, радіології, гідрогеології та ін. У центрі його природничонаукових і філософських інтересів – розробка цілісного вчення про біосферу, живу речовину і еволюцію біосфери в ноосферу. Вернадський – один із засновників антропокосмізму – системи, в якій природна (космічна) і людська тенденція розвитку науки зливаються в єдине ціле. Основні праці: “Біогеохімічні нариси” (1922 – 1932, 1940), “Хімічна будова біосфери Землі і її оточення” (1965), “Жива речовина” (1978).

Віндельбанд Вільгельм (1848 – 1915) – німецький філософ, очолював баденську школу неокантіанства. Працював у області історії філософії, логіки, етики і теорії цінностей. Обґрунтував істотну відмінність між методами природничих і суспільно-історичних наук, яка полягала в тому, що природничі науки – “номотетичні” (виробляють загальні закони), а історичні науки –“ ідеографічні” ( твердять лише про особливе, одиничне). Праці: “Історія древньої філософії”, 1888; “Історія нової філософії”, 1878 – 80.

Вольтер (Франсуа Марі Аруе, 1694 – 1778) – французький письменник і філософ епохи французького Просвітництва. Був прихильником механіки і фізики Ньютона, хоча і визнавав існування Бога-творця, “першого двигуна”, ототожнював Бога і природу. Соціально-політичні погляди мають яскраво виражену антифеодальну спрямованість. Вважав, що пізнання трансцендентного (наприклад, при вирішенні питання про безсмертя душі і свободу людської волі) неможливо, і особливо ревно боровся з церквою проти її догматизму. Підкреслював цінність культури. Зображав історію людства як історію боротьби людини за прогрес і освіту. Вольтер ввів у науку вислів “історія філософії”. Твори: “Філософські листи” (1733), “Макромегас” (1752), “Кандід, або Оптимізм” (1759), “Філософський словник” (1764 – 1769).

Вольф Христіан (1679 – 1754) – німецький філософ, ідеолог раннього Просвітництва

Вундт Вільгельм (1832 – 1920) – німецький психолог, фізіолог, філософ. Один з основоположників експериментальної психології, етнопсихології

Гадамер Ганс Георг (1900 -- ) німецький філософ, представник філософської герменевтики. Виходячи з ідей В. Дільтея, Е. Гуссерля і М. Гайдегера, розвинув концепцію герменевтики не тільки як методу гуманітарних наук, але і як своєрідної онтології, вчення про буття.

Галілей Галілео (1564 – 1642) – італійський учений, один із засновників точного природознавства

Гартман Микола (1882 – 1950) – німецький філософ, основоположник т. з. Критичної онтології